Опеньок темний чи Лускатка звичайна

Шапка 4–12 см у діаметрі, у великих старих грибів буває й більша. Спершу вона опукла, з підгорнутим краєм, з віком розпрямляється й стає широко опуклою, але край ще довго лишається підвернутим.

Тло соломисто-жовте чи охристе, і його густо вкривають бурі трикутні луски. Вони не прилягають, а стирчать і загинаються догори, лежать приблизно концентричними колами. Шапка суха навіть у мокру погоду, і дощ лусок не змиває. Саме цим лускатка звичайна відрізняється від лускатки золотистої, в якої шапка в негоду слизька й липка.

Шапка опенька темного сягає від 4 до 10, зрідка до 15 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона півкуляста чи опукло-дзвоникувата, з віком розкривається до плоскої з горбком. Поверхня вкрита помітними темними — бурими до чорнуватих — притиснутими лусочками, особливо густими в центрі. Забарвлення жовтаво-буре, медово-коричневе чи темно-руде, темніше за осінній опеньок. Темна луската шапка — характерна ознака виду.

Пластинки часті, прирослі до ніжки або трохи на неї збігають. У молодих грибів вони світлі, сірувато-жовті, і їх прикриває павутинисте покривало. Згодом пластинки стають зеленувато-жовтими, а коли достигають спори, буріють до корично-іржавого кольору.

Споровий порошок іржаво-бурий. Коли гриби ростуть купкою, він часто осідає бурим нальотом на нижніх шапках. За спорами лускатку найлегше відрізнити від осіннього опенька, в якого порошок білий. А от від літнього опенька так не відрізниш: в нього порошок теж бурий.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки білуваті чи кремові, з віком набувають жовтаво-бурих плям, приросли до ніжки або трохи спускаються по ній. Споровий порошок білий. Світлі пластинки, що буріють із віком, разом із кільцем на ніжці допомагають упізнати опеньок темний.

Ніжка 6–15 см заввишки й 0,7–1,5 см завтовшки, щільна, часто вигнута, бо гриби тісняться в купці. Над кільцем вона світла й гладенька, а під кільцем вкрита такими самими рудими відстовбурченими лусками, як і шапка, на жовтуватому тлі. Донизу ніжка може темнішати до рудувато-бурої.

Кільце пухнасте, ніби повстяне, теж луската. Воно недовговічне: швидко розпадається на клапті, і в дорослих грибів від нього часто лишається тільки кільцева зона.

Ніжка циліндрична, заввишки від 6 до 15 сантиметрів, доволі щільна й волокниста, нерідко з потовщеною основою. Її визначальна риса — добре розвинене щільне білувате кільце у верхній частині, нерідко з бурими лусочками по краю. Вище кільця ніжка світла, нижче — буро-руда, волокниста. Кілька ніжок часто зростаються пучком. Вольви немає.

М'якоть щільна, блідо-жовтувата, у ніжці волокниста. Ми розрізали одну ніжку вздовж: м'якоть світло-жовтувата, на зрізі кольору не змінила. Смак гірчуватий, а деяким людям він здається просто неприємним.

М'якоть білувата, у шапці доволі щільна, у ніжці волокнисто-жорстка. На зрізі кольору майже не змінює. Смак м'який, приємний, проте через схильність викликати шлунковий розлад сирим гриб обов'язково добре відварюють. Для столу обирають молоді шапки, а старі волокнисті ніжки зазвичай відкидають.

Запах помітний: часто нагадує редьку, часник або цибулю. Сила запаху різниться, і деякі гриби пахнуть ледь-ледь.

Обидва опеньки, з якими лускатку плутають, пахнуть слабко й непримітно. Тож якщо купка біля дерева пахне редькою чи часником, це добра підказка, що перед Вами лускатка.

Запах слабкий, приємний, грибний, без різких нот. Аромат не є визначальною ознакою, тож при ідентифікації спираються на темну лускату шапку, кільце на ніжці, ріст щільними сім'ями на хвойній деревині та осінній сезон.