Підберезник різнокольоровий чи Підберезник рожевіючий

Капелюшок 5–10 см, у молодих грибів напівкулястий, потім подушкоподібний. Поверхня спочатку суха, у вологу погоду злегка липка. Колір характерний — сіро-мишачий або темно-коричневий фон, на якому розкидані видовжені світло-сірі, жовтуваті або кремові плями, що нагадують природний камуфляж. Шкірка не знімається.

Шапка підберезника рожевіючого сягає від 5 до 12 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона півкуляста, з віком стає опуклою та подушкоподібною. Поверхня гладенька, суха або в дощ ледь слизька, матова. Забарвлення брунатне, сіро-буре чи темно-коричневе, нерідко з нерівномірними темнішими плямами. Шкірка трохи звисає за край шапки. Колір помітно мінливий — від світло-кавового до майже чорно-бурого, залежно від освітлення й віку.

Гіменофор трубчастий, вільний, з виїмкою біля ніжки. Молодий — білий, потім бежевий, у дозрілих світло-коричневий. Пори дрібні. При натисканні злегка темніють.

Гіменофор трубчастий. Трубочки доволі довгі, з дрібними округлими порами, у молодих грибів брудно-білі чи сіруваті, з віком набувають сіро-бурого відтінку. При натисканні пори можуть повільно буріти. Гіменофор легко відділяється від м'якоті шапки, що типово для болетових. Споровий порошок оливково-бурий.

Ніжка 12–18 см заввишки, 2–2,5 см завтовшки, циліндрична або трохи звужена догори. Біла, з характерними темно-сірими або коричневими волокнистими лусочками — типова ознака роду Leccinum. У молодих грибів лусочки світліші, у старих темніші.

Ніжка висока й струнка, заввишки від 5 до 15 сантиметрів, білувата чи сірувато-біла, по всій довжині вкрита характерними темними — сіро-бурими до чорних — лусочками, що утворюють зернисто-сітчастий візерунок. Замолоду ніжка щільна, з віком стає волокнисто-жорсткою. Вольви та кільця немає. Саме поєднання березового сусідства, лускатої ніжки та рожевіючої м'якоті вирізняє цей вид.

М'якуш білий, спочатку щільний, з віком — м'який і пухкий. На розрізі: у капелюшку рожевіє, у трубочках злегка синіє, у ніжці — частково рожевіє, частково зеленіє або блакитніє в основі. Така багатоколірна реакція і дала видовій назві «різнокольоровий».

М'якоть біла, доволі щільна у молодих грибів, з віком м'якшає. Її визначальна риса, відображена в назві, — повільне рожевіння на зрізі, особливо в ніжці, після чого м'якоть поступово сіріє. Смак м'який, приємний, без гіркоти. Через схильність до розм'якання для столу обирають молоді міцні екземпляри.

Запах слабкий, приємно-грибний. Смак м'який, без гіркоти.

Запах слабкий, приємний, типово грибний, без різких чи неприємних нот. Аромат не є визначальною ознакою, тож при ідентифікації спираються на брунатну шапку, лускату ніжку, рожевіння м'якоті на зрізі та незмінний зв'язок із березою.