Боровик бронзовий чи Гірчак

Капелюшок 5–20 см, у молодих грибів напівкулястий, потім подушкоподібний. Колір темний — від бронзово-оливкового до шоколадно-коричневого, інколи майже чорно-коричневий. Поверхня матова, у суху погоду злегка волокниста або з дрібними тріщинками. У старих грибів може помітно вицвітати.

Шапка гірчака сягає від 4 до 15 сантиметрів у діаметрі, а в особливо сприятливі роки трапляються справжні велетні до 20 сантиметрів. У молодому віці вона має акуратну півкулясту форму, що з дозріванням розкривається до опуклої, а згодом — майже плоско-розпростертої. Поверхня шапки суха, у юних грибів ніжно-оксамитова чи тонко-повстиста на дотик, але з віком стає гладенькою. Колірна палітра коливається від світло-горіхового та кавово-брунатного до теплого охристо-коричневого відтінку, що особливо посилює оманливу схожість із білим грибом.

Гіменофор трубчастий, вільний або з невеликою виїмкою біля ніжки. Колір спочатку білий, потім жовтуватий, у зрілих грибів оливково-жовтий. Пори дрібні, округлі. Ключова ознака: при натисканні і на розрізі НЕ синіє — це відрізняє від багатьох потенційно небезпечних болетів.

Нижня частина шапки приховує трубчастий гіменофор, який і є головною викривальною ознакою цього самозванця. У зовсім молодих грибів трубочки та пори білуваті, що знову ж таки нагадує боровик, проте дуже швидко вони набувають характерного брудно-рожевого або тілесно-рожевого відтінку. Саме ця рожевість категорично відрізняє гірчак від справжніх білих грибів, у яких гіменофор буває білим, жовтим чи оливковим, але ніколи рожевим. При натисканні або пошкодженні пори часто буріють, набуваючи іржаво-коричневих плям.

Ніжка 5–13 см заввишки, 2–4 см завтовшки, бульбоподібна або булавоподібна, у старих грибів циліндрична. Колір каштаново-коричневий, темніший за капелюшок. По всій довжині — добре помітна світла сітка з товстих перетинок, що сильніше виражена у верхній частині. Це — характерна ознака білих грибів.

Ніжка гірчака масивна та міцна, заввишки від 4 до 10 сантиметрів і завтовшки до 3 сантиметрів. Вона має здуту, булавоподібну форму, особливо потовщену біля основи, через що гриб виглядає кремезним і надійним. Забарвлена ніжка у вохристо-брунатні тони, світліша зверху й темніша донизу. Найважливіша діагностична деталь — це сітчастий малюнок: на відміну від ніжної світлої сіточки боровика, у гірчака сітка виразна, груба й темна, кольору шоколаду чи навіть чорнувата, що добре помітна неозброєним оком. Кільце та вольва повністю відсутні.

М'якуш білий, дуже щільний, на розрізі НЕ змінює колір. Це важлива діагностична ознака — у двійників (наприклад, гірчака) м'якуш рожевіє. Текстура нагадує добре дозрілий білий гриб: волокниста, з приємним опором при різанні.

М'якоть гірчака товста, щільна та м'ясиста, білого або злегка кремового кольору. На зрізі вона переважно залишається стабільною, хоча в деяких екземплярів може ледь помітно рожевіти на повітрі. Жодного синіння, властивого багатьом болетовим, тут не спостерігається. Та головна особливість м'якоті ховається не в кольорі, а у смаку: він надзвичайно, нестерпно гіркий, схожий на жовч чи хіну. Саме ця гіркота, що не руйнується кулінарною обробкою, і робить гриб непридатним для столу.

Запах насичено-грибний, з горіховими нотами, у деяких екземплярів сильніший, ніж у звичайного білого. Смак м'який, солодкуватий, без гіркоти.

Запах гірчака слабкий і досить невиразний, типово грибний, без різких чи неприємних нот. На відміну від смаку, аромат не несе жодної застережної інформації й цілком може видатися приємним. Саме тому покладатися на нюх при визначенні цього виду не варто — обманливо м'який запах лише посилює загальну схожість зі шляхетними боровиками.