Як відрізнити павутинник їстівний від павутинника помаранчево-червоного отруйного

Шапка павутинника їстівного невелика — від 3 до 7 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона опукло-дзвоникувата з підгорнутим краєм, з віком розкривається до плоскої. Поверхня гладенька чи дрібно-волокниста, суха або злегка волога. Забарвлення буре, жовтаво-коричневе чи глинисто-руде, у центрі темніше. Скромне буре забарвлення робить гриб малопомітним і легко сплутуваним з іншими павутинниками.

Шапка 3-8 см у діаметрі, у молодого гриба напівсферична до конічно-опуклої, з часом стає опуклою до плоскої з низьким горбочком. Колір помаранчево-червоний, жовтогарячий, рудувато-помаранчевий, у центрі темніший, край світліший. Поверхня бархатисто-сухувата, мікроскопічно лускувата, не слизька. Край шапки тонкий, у молодого з тонкими радіальними волокнами.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки приросли до ніжки, доволі часті, спершу світлі — глинисті чи блідо-бурі, з дозріванням набувають іржаво-бурого, коричневого відтінку від спор. У молодому віці прикриті павутинистим покривалом (кортиною), рештки якого осідають на ніжці. Споровий порошок іржаво-бурий. Іржаві пластинки та кортина — родові ознаки павутинників.

Пластинчастий гіменофор — пластинки приросли до ніжки, рідкі, широкі. У молодого — рудувато-помаранчеві, з часом темніють до іржаво-бурих через дозрілий споровий порошок. Споровий порошок іржаво-бурий — діагностична риса роду Cortinarius. У молодого пластинки прикриті павутинистим частковим покривалом (кортиною).

Ніжка циліндрична, заввишки від 4 до 8 сантиметрів, білувата чи блідо-бура, нерідко з волокнистим пояском у верхній частині — слідом від кортини, на який осідає іржавий споровий пил. Справжнього кільця немає. Вольви немає. Поверхня поздовжньо-волокниста.

Ніжка 4-9 см заввишки, 0,7-1,5 см у товщину, циліндрична, довга, відносно тонка, часто з потовщенням донизу. Колір жовто-помаранчевий до жовтого, у нижній частині світліший. Поверхня з тонкими повздовжніми волокнами. На ніжці залишок павутинистої кортини у вигляді тонкого пояска з іржаво-бурими спорами, що осіли на залишку покривала.

М'якоть білувата чи блідо-бура, на зрізі кольору майже не змінює. Смак м'який, без вираженої гіркоти. Через належність до підступного роду павутинників м'якоть не є надійним орієнтиром: визначати гриб виключно за смаком чи виглядом небезпечно, тож при найменшому сумніві його не вживають.

М'якуш щільний, помаранчево-жовтий до бурувато-жовтого. На зрізі кольору не змінює. Запах слабкий, нейтральний, у частини популяцій — з ноткою редьки. Смак мʼякий, не виражений (НЕ дегустувати — навіть мала кількість токсинів небезпечна).

Запах слабкий, грибний, без різких нот. Аромат не є надійною ознакою для безпечного визначення. Гриб упізнають за бурою шапкою, іржавими пластинками з кортиною та поясканою ніжкою, проте навіть ці ознаки вимагають великого досвіду через ризик сплутати зі смертельними родичами.

Слабкий нейтральний, без характерних ноток. Запах НЕ є застережним сигналом — гриб пахне нейтрально, що і робить його ще підступнішим.