Павутинник помаранчево-червоний отруйнийCortinarius orellanus

Через унікальну затримку симптомів — зазвичай на кілька днів, а то й тиждень-два. У блідої поганки перші симптоми з'являються вже через 6-24 години — там хоч є шанс на швидку допомогу. Орелланус — повільний, симптоми приходять через тиждень-два, людина уже забула про гриб, і за цей час нирки уже значно пошкоджені. Антидоту немає. Описані й смертельні випадки, а приблизно в половині отруєнь ниркова недостатність стає хронічною. Це не "страшилка", це задокументовані випадки масових отруєнь у Польщі (1952, 102 особи, 11 загиблих), Шотландії, Франції.

Чотири ознаки в комплексі. (1) Колір шапки: помаранчево-червоний, рудувато-жовтогарячий. (2) Колір пластинок: рудувато-помаранчеві у молодого, іржаво-бурі у зрілого. (3) Павутиниста кортина: у молодого — тонкі білі або жовтуваті волокна між краєм шапки і ніжкою. У старого — поясок з іржаво-бурих спор на ніжці. (4) Споровий порошок іржаво-бурий: відбиток на папері за 6-12 годин. Будь-який рудуватий пластинчастий гриб у лісі з павутинистою кортиною — підозра на смертельну речовину. Не беремо.

НЕГАЙНО звернутися до лікаря, навіть без симптомів. Сказати: "підозра на павутинник з орелланіном, з'їв гриби від 2 днів до 3 тижнів тому". Лікар призначить: аналізи функції нирок (креатинін, сечовина, електроліти), підтримувальне лікування, у разі підвищення креатиніну — гемодіаліз. Час критичний: не чекайте симптомів — що раніше лікарі почнуть стежити за нирками, то краще. Зберегти залишки гриба — будь-що: шапку, землю з місця знахідки, фото. Аналіз на орелланін доступний у спеціалізованих лабораторіях.

Ні, безпечні. Токсини діють тільки при потраплянні всередину (з'їдання). Можна торкатись гриба руками, фотографувати, виносити з лісу. Просто не їсти і не "тестувати на язик" — описані випадки серйозних отруєнь від однієї невеличкої дегустації. Помити руки після маршруту — стандартна гігієна, не зайве.

У листяних і мішаних лісах — переважно з дубом і буком, рідше з березою. Любить мшисті ділянки, узлісся, тінисті схили. Не вибагливий до конкретного типу ґрунту.

По всій лісовій і лісостеповій зоні: Карпати, Прикарпаття, Полісся, лісостеп. У степу — у заплавних дібровах. Не масовий, але стабільно присутній — це не "екзотика з Альп", це наш місцевий гриб, з яким можна стикнутись у звичайному поході за грибами.

Швидше — "коли його впізнавати і пропускати". Серпень — жовтень, з піком у вересні. Сезон збігається з основним грибним, тож ризик плутанини найвищий саме у вересні.

З іншими рудуватими павутинниками — C. rubellus (павутинник благородний), теж смертельний. З гімнопілусами (Gymnopilus) — гіркі, неїстівні, на хвойній деревині. З молодою лисичкою справжньою (Cantharellus cibarius) — їстівна, але у неї гіменофорні складки, не пластинки, і характерний фруктово-абрикосовий запах. З молодою галериною — теж смертельна, але на пнях. Принципова рекомендація: пластинчасті гриби з іржаво-бурим порошком і помаранчевою шапкою — НЕ беремо ніколи.

Просто гуляти — ні, не варто. Гриб не "стрибає у кошик" і не випромінює нічого. Переживати треба тільки якщо ви збираєте гриби і у вашому кошику опинились незнайомі рудуваті пластинчасті види. Для звичайних прогулянок у лісі цей вид не несе небезпеки — просто фактологія, яку варто знати, щоб переконатися, що збір базується на 100% впізнаних видах.