Павутинник тріумфальнийCortinarius triumphans

Шапка павутинника тріумфального велика — від 5 до 12 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона півкуляста з підгорнутим краєм, з віком розкривається до опуклої та плоскої. Поверхня у вологу погоду слизька, клейка, у суху блискуча. Забарвлення золотисто-вохристе, жовто-буре чи медово-жовте, у центрі темніше, по краю світліше, нерідко з притиснутими волоконцями покривала.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки приросли до ніжки, доволі часті, спершу світлі — кремові чи блідо-глинисті, з дозріванням набувають іржаво-бурого, коричневого відтінку від спор. У молодому віці прикриті павутинистим покривалом (кортиною), рештки якого осідають на ніжці бурим пояском. Споровий порошок іржаво-бурий. Іржаві пластинки та кортина — родові ознаки павутинників.

Ніжка міцна, циліндрична чи булавоподібна, заввишки від 7 до 15 сантиметрів, білувата чи блідо-жовта. Її визначальна риса — кілька жовтаво-бурих поясків-перев'язок у нижній частині, що лишилися від покривала, та іржаво-бурий поясок від кортини вгорі, на який осідає споровий пил. Справжнього кільця немає. Вольви немає.

М'якоть білувата чи блідо-жовта, щільна, на зрізі кольору майже не змінює. Смак м'який чи дещо гіркуватий. Через належність до підступного роду павутинників м'якоть не є надійним орієнтиром: визначати гриб виключно за смаком чи виглядом небезпечно, тож при найменшому сумніві його не вживають.

Запах слабкий, приємний, грибний, без різких нот. Аромат не є надійною ознакою для безпечного визначення. Гриб упізнають за золотисто-слизькою шапкою, іржавими пластинками з кортиною, поясканою ніжкою та зв'язком із березою, проте навіть ці ознаки вимагають великого досвіду.