Філопор рожево-золотистий чи Лисичка

Шапка 3-8 (до 10) см, спочатку напівсферична, потім опукло-розпростерта, у дорослих — плоска з прогнутим центром. Колір каштаново-коричневий, червонясто-коричневий до оливково-бурого, з помітним рожевим або винним відтінком. Поверхня суха, оксамитова, з віком розтріскується на дрібні ділянки. Край шапки рівний, часто хвилястий.

Шапка лисички 3–10 см у діаметрі. У молодих грибів вона опукла з підгорнутим краєм, з часом стає плескато-розпростертою і помітно лійчастою — край припіднімається догори і набуває хвилястого обрису.

Колір яскраво-жовтогарячий або яєчно-жовтий, рідше блідіший — від світло-вохряного до майже білуватого у тінистих місцях. Поверхня гладенька, суха, на дотик трохи бархатиста, як шкірка абрикоса. У зрілих екземплярів шапка нерідко зростається з ніжкою непомітним переходом — гриб виглядає, ніби виточений з одного шматка вохристого воску.

Найхарактерніша ознака — товсті, нечасті, золотисто-жовті пластинки, що низхідно тягнуться на ніжку. Між пластинками є поперечні перемички (анастомози), які роблять гіменофор сітчасто-пластинчастим, наче «спробою болета вирости пластинками». При натисканні пластинки можуть синіти. Споровий порошок жовто-оливковий.

Гіменофор лисички — її головна впізнавана риса. Це не пластинки і не трубочки, а характерні розгалужені складки (псевдопластинки), які щільно сходять униз по ніжці. Колір складок ідентичний шапці: рівномірний жовтогарячий або яєчно-жовтий.

Складки нечасті, товсті, з'єднані поперечними перетинками — створюють враження тривимірної сітки. При натискуванні колір не змінюється. Саме за цією ознакою справжню лисичку легко відрізнити від несправжньої, у якої — правильні тонкі пластинки.

Ніжка 3-7 см заввишки, 0,5-1,5 см у товщину, циліндрична або злегка потовщена донизу, суцільна. Колір як у шапки або трохи світліший — жовто-коричневий з рожевим відтінком, у нижній частині яскраво-жовта. Поверхня суха, тонко-волокниста, без кільця і без вольви.

Ніжка лисички коротка і міцна: 3–7 см заввишки, 1–3 см завтовшки. Форма циліндрична, часто звужена донизу, нерідко плоско-зігнута або злегка ексцентрична. Поверхня гладенька, суха, того ж жовтогарячого або трохи світлішого кольору, що і шапка.

Кільце і вольва відсутні — лисичка належить до родини без покривал. На дотик ніжка пружна, щільна, м'ясиста, без порожнин. Часто декілька грибів зростаються основами в один спільний пагін.

М'якоть жовтувата, у шапці щільна, у ніжці волокниста. На зрізі поступово синіє або синьо-зеленіє, особливо в ніжці — це типова реакція для болетів. Через кілька хвилин синява тьмяніє і переходить у брудно-коричневий.

М'якоть лисички щільна, м'ясиста, у свіжому вигляді кремового або блідо-жовтого кольору. На зрізі і при пошкодженні колір майже не змінюється — лише ледь жовтіє з часом. Це важлива діагностична ознака: справжня лисичка не «синіє» і не «червоніє».

Смак свіжої м'якоті м'який, з легкою перцевою гостринкою, особливо помітною в шапці. У старих екземплярів м'якоть стає трохи жорсткуватою і волокнистою, але не втрачає аромату.

Запах слабкий, приємний, грибний з легкою фруктовою нотою. Смак сирої м'якоті м'який, горіхово-грибний, без гіркоти й пекучості.

Запах свіжої лисички — один з найвиразніших серед їстівних грибів. Теплий, фруктово-абрикосовий, з помітними нотами сухофруктів і легким відтінком перцю. Деякі дегустатори вловлюють у ньому щось схоже на курагу або в'ялені вишні.

При розрізі аромат стає глибшим і насиченим. У висушеному вигляді лисичка зберігає легкий фруктовий тон, але втрачає свіжість — тому її рідко сушать, частіше маринують або заморожують свіжою.