Лисичка чи Лисичка бліда

Шапка лисички 3–10 см у діаметрі. У молодих грибів вона опукла з підгорнутим краєм, з часом стає плескато-розпростертою і помітно лійчастою — край припіднімається догори і набуває хвилястого обрису.

Колір яскраво-жовтогарячий або яєчно-жовтий, рідше блідіший — від світло-вохряного до майже білуватого у тінистих місцях. Поверхня гладенька, суха, на дотик трохи бархатиста, як шкірка абрикоса. У зрілих екземплярів шапка нерідко зростається з ніжкою непомітним переходом — гриб виглядає, ніби виточений з одного шматка вохристого воску.

Шапка лисички блідої сягає від 3 до 10 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона опукла з підгорнутим краєм, з віком стає лійкоподібно-вгнутою з хвилястим, нерідко лопатевим краєм. Поверхня гладенька, суха, матова, у молодих грибів вкрита тонким білуватим борошнистим нальотом, що й дав видові назву; під нальотом колір блідо-жовтий, кремовий чи світло-вохристий, помітно світліший за яскраво-жовту звичайну лисичку.

Гіменофор лисички — її головна впізнавана риса. Це не пластинки і не трубочки, а характерні розгалужені складки (псевдопластинки), які щільно сходять униз по ніжці. Колір складок ідентичний шапці: рівномірний жовтогарячий або яєчно-жовтий.

Складки нечасті, товсті, з'єднані поперечними перетинками — створюють враження тривимірної сітки. При натискуванні колір не змінюється. Саме за цією ознакою справжню лисичку легко відрізнити від несправжньої, у якої — правильні тонкі пластинки.

Справжніх пластинок немає. Нижня поверхня шапки вкрита низькими, товстими, розгалуженими й анастомозуючими складками-жилками, що помітно збігають по ніжці. Колір їх блідо-жовтий чи кремовий, світліший, ніж у звичайної лисички. Споровий порошок блідо-жовтий чи кремовий. Жилкоподібний гіменофор замість пластинок — родова ознака лисичок.

Ніжка лисички коротка і міцна: 3–7 см заввишки, 1–3 см завтовшки. Форма циліндрична, часто звужена донизу, нерідко плоско-зігнута або злегка ексцентрична. Поверхня гладенька, суха, того ж жовтогарячого або трохи світлішого кольору, що і шапка.

Кільце і вольва відсутні — лисичка належить до родини без покривал. На дотик ніжка пружна, щільна, м'ясиста, без порожнин. Часто декілька грибів зростаються основами в один спільний пагін.

Ніжка щільна, суцільна (не порожниста), завдовжки від 3 до 7 сантиметрів, донизу звужена, плавно переходить у шапку без різкої межі. Колір її блідо-жовтий чи кремово-білий, у тон шапки. Поверхня гладенька. Кільця та вольви немає. Щільна суцільна м'якоть ніжки відрізняє лисичку від крихких пластинчастих грибів.

М'якоть лисички щільна, м'ясиста, у свіжому вигляді кремового або блідо-жовтого кольору. На зрізі і при пошкодженні колір майже не змінюється — лише ледь жовтіє з часом. Це важлива діагностична ознака: справжня лисичка не «синіє» і не «червоніє».

Смак свіжої м'якоті м'який, з легкою перцевою гостринкою, особливо помітною в шапці. У старих екземплярів м'якоть стає трохи жорсткуватою і волокнистою, але не втрачає аромату.

М'якоть щільна, пружна, білувата чи блідо-жовта, на зрізі кольору майже не змінює або ледь рожевіє. Смак м'який, приємний, без гіркоти. Завдяки щільній консистенції м'якоть добре тримає форму під час готування й не розкисає, а особливо цінується її фруктовий аромат.

Запах свіжої лисички — один з найвиразніших серед їстівних грибів. Теплий, фруктово-абрикосовий, з помітними нотами сухофруктів і легким відтінком перцю. Деякі дегустатори вловлюють у ньому щось схоже на курагу або в'ялені вишні.

При розрізі аромат стає глибшим і насиченим. У висушеному вигляді лисичка зберігає легкий фруктовий тон, але втрачає свіжість — тому її рідко сушать, частіше маринують або заморожують свіжою.

Запах приємний, фруктовий, із характерною ноткою сушених абрикос чи слив, як і в золотистої лисички. Цей аромат — одна з пізнавальних ознак роду. При визначенні також спираються на бліду нальотисту шапку, жилкоподібний гіменофор та щільну суцільну ніжку.