Гриб-зонтик великий чи Печериця серпнева

Шапка велика, 10-30 (інколи до 40) см у діаметрі. Спочатку яйцеподібна, потім розпростерта до плоско-зонтикоподібної з невеликим тупим горбком у центрі. Колір фону — світло-сірий, сірувато-коричневий, поверхня вкрита крупними бурими або сірувато-коричневими лусочками — концентричними кільцями, центр темніший і гладкіший. Шкірочка легко відділяється від м'якуша.

Шапка печериці серпневої велика — від 10 до 20, зрідка до 25 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона півкуляста, майже кулеподібна, з віком розкривається до опуклої та плоскої. Поверхня вкрита численними дрібними притиснутими лусочками брунатного, рудувато-коричневого чи вохристо-бурого кольору, що розташовані на світлішому кремовому тлі концентричними рядами. Від дотику поверхня може жовтіти. Луската буро-коричнева шапка на світлому тлі — впізнавана ознака виду.

Пластинчастий гіменофор. Пластинки часті, тонкі, вільні (не торкаються ніжки) — це важлива ознака роду. Колір спочатку білий, з віком — кремовий до жовтуватого. Споровий порошок білий.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки вільні, не приростають до ніжки, дуже часті й вузькі. Колір їх змінюється з віком: у молодих грибів вони блідо-сірі чи блідо-рожеві, потім рожевіють і поступово темніють до шоколадно-коричневих і майже чорних. Споровий порошок темно-коричневий. Рожевіючі, а потім темні пластинки — ключова ознака, що відрізняє печерицю від смертельно отруйних білопластинкових мухоморів.

Ніжка висока, 15-30 (до 35) см заввишки, 1-2 см у товщину, циліндрична, у основі трохи розширена (без вольви — це принципово!). Колір сіро-коричневий з характерним «зміїним» зигзаговидним малюнком темніших лусочок-плям — діагностична ознака. У верхній частині — м'ясисте рухоме кільце (можна посунути вгору-вниз), білувате зверху, з бурим краєм знизу.

Ніжка масивна, циліндрична, заввишки до 15–20 сантиметрів, біла, з помітно потовщеною основою. Її визначальна риса — велике звисаюче кільце у верхній частині; нижче від кільця ніжка вкрита дрібними білуватими лусочками, які з віком та на дотик жовтіють. Вольви біля основи немає — це важлива відмінність від отруйних мухоморів.

м'якуш у шапці білий, м'який, у молодих — соковитий, у старих — м'якший і трохи в'ялий. На зрізі білий і кольору не змінює — це важлива відмінність від схожих видів. У ніжці м'якуш жорсткий, жилуватий — не їстівний.

М'якоть біла чи блідо-кремова, щільна, на зрізі повільно жовтіє чи злегка буріє. Смак м'який, приємний, горіхово-грибний. Найхарактерніша її риса — стійкий солодкий аромат гіркого мигдалю чи марципану, що зберігається й під час смаження та сушіння.

Приємний горіховий запах з тонким грибним відтінком. Смак м'який, тонко-горіховий — особливо у смаженому вигляді.

Запах сильний, приємний, мигдалево-марципановий — одна з найкращих діагностичних ознак виду. Якщо ж гриб має неприємний чорнильний чи карболовий запах, а основа ніжки при розрізі яскраво жовтіє — це отруйна печериця жовтошкіра (Agaricus xanthodermus), і її брати не можна.