Печериця темно-червонаAgaricus haemorroidarius

Шапка печериці темно-червоної сягає від 5 до 10 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона півкуляста, з віком розкривається до опуклої та плоскої. Поверхня вкрита численними притиснутими волокнистими лусочками темно-бурого, червонувато-коричневого кольору на світлішому тлі, що розходяться від темнішого центру. Луската буро-червонувата шапка — характерна ознака виду.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки вільні, не приростають до ніжки, дуже часті. Колір їх із віком змінюється: у молодих грибів вони блідо-рожеві чи сірувато-рожеві, потім темніють до шоколадно-коричневих і майже чорних. Споровий порошок темно-коричневий. Рожевіючі молоді пластинки відрізняють печерицю від білопластинкових отруйних мухоморів.

Ніжка циліндрична, біла, заввишки від 5 до 10 сантиметрів, з трохи потовщеною основою. У верхній частині розташоване помітне звисаюче кільце — слід від покривала. На зрізі м'якоть ніжки, як і шапки, швидко червоніє. Вольви біля основи немає — важлива відмінність від отруйних мухоморів.

М'якоть біла, на зрізі швидко й виразно червоніє, набуваючи кров'яно-червоного відтінку, особливо в основі ніжки, — звідси й назва. Смак м'який, приємний, без гіркоти, з легкою грибною ноткою. Яскраве почервоніння (а не пожовтіння) — корисна ознака, що відрізняє цей вид від отруйної печериці жовтошкірої.

Запах приємний, грибний, без різких нот. Якщо ж гриб пахне чорнилом чи карболкою, а м'якоть на зрізі жовтіє (а не червоніє), — це отруйна печериця жовтошкіра, і брати її не можна.