Лійочник трубковидний чи Лисичка

Шапка лійочника трубковидного невелика — від 1 до 6 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона опукла з підгорнутим краєм, з віком стає лійкоподібною з глибокою порожниною в центрі, що сполучається з порожнистою ніжкою, та хвилястим, нерідко надірваним краєм. Поверхня тонко-лускато-волокниста, суха. Забарвлення жовто-буре, сіро-коричневе чи темно-вохристе, у центрі темніше. Лійкоподібна форма з наскрізною порожниною — характерна ознака виду.

Шапка лисички 3–10 см у діаметрі. У молодих грибів вона опукла з підгорнутим краєм, з часом стає плескато-розпростертою і помітно лійчастою — край припіднімається догори і набуває хвилястого обрису.

Колір яскраво-жовтогарячий або яєчно-жовтий, рідше блідіший — від світло-вохряного до майже білуватого у тінистих місцях. Поверхня гладенька, суха, на дотик трохи бархатиста, як шкірка абрикоса. У зрілих екземплярів шапка нерідко зростається з ніжкою непомітним переходом — гриб виглядає, ніби виточений з одного шматка вохристого воску.

Справжніх пластинок немає. Нижня поверхня шапки вкрита низькими, рідкими, розгалуженими й анастомозуючими складками-жилками, що збігають по ніжці. Колір їх спершу сірувато-жовтий чи попелясто-сірий, із сизим відтінком. Споровий порошок білуватий чи блідо-кремовий. Жилкоподібний гіменофор замість справжніх пластинок — родова ознака лисичкових.

Гіменофор лисички — її головна впізнавана риса. Це не пластинки і не трубочки, а характерні розгалужені складки (псевдопластинки), які щільно сходять униз по ніжці. Колір складок ідентичний шапці: рівномірний жовтогарячий або яєчно-жовтий.

Складки нечасті, товсті, з'єднані поперечними перетинками — створюють враження тривимірної сітки. При натискуванні колір не змінюється. Саме за цією ознакою справжню лисичку легко відрізнити від несправжньої, у якої — правильні тонкі пластинки.

Ніжка тонка, завдовжки від 2 до 8 сантиметрів, порожниста, сполучена з порожниною шапки. Її визначальна риса — яскраво-жовтий чи жовто-вохристий колір, за який гриб і прозвали жовтоногою лисичкою. Поверхня гладенька, інколи трохи сплющена чи борозенчаста. Кільця та вольви немає. Ніжка плавно переходить у лійкоподібну шапку.

Ніжка лисички коротка і міцна: 3–7 см заввишки, 1–3 см завтовшки. Форма циліндрична, часто звужена донизу, нерідко плоско-зігнута або злегка ексцентрична. Поверхня гладенька, суха, того ж жовтогарячого або трохи світлішого кольору, що і шапка.

Кільце і вольва відсутні — лисичка належить до родини без покривал. На дотик ніжка пружна, щільна, м'ясиста, без порожнин. Часто декілька грибів зростаються основами в один спільний пагін.

М'якоть тонка, еластична, жовтувато-сіра, на зрізі кольору майже не змінює. Смак м'який, приємний, з характерною ледь перцевою ноткою, особливо помітною у сирому грибі. Попри тонку консистенцію, м'якоть ароматна й добре тримає форму при готуванні, а в сушеному вигляді розкривається найповніше.

М'якоть лисички щільна, м'ясиста, у свіжому вигляді кремового або блідо-жовтого кольору. На зрізі і при пошкодженні колір майже не змінюється — лише ледь жовтіє з часом. Це важлива діагностична ознака: справжня лисичка не «синіє» і не «червоніє».

Смак свіжої м'якоті м'який, з легкою перцевою гостринкою, особливо помітною в шапці. У старих екземплярів м'якоть стає трохи жорсткуватою і волокнистою, але не втрачає аромату.

Запах приємний, м'який, фруктово-грибний. Під час сушіння аромат посилюється й стає насиченим. При визначенні спираються насамперед на лійкоподібну порожнисту шапку, жилкоподібний сіро-жовтий гіменофор та яскраво-жовту порожнисту ніжку.

Запах свіжої лисички — один з найвиразніших серед їстівних грибів. Теплий, фруктово-абрикосовий, з помітними нотами сухофруктів і легким відтінком перцю. Деякі дегустатори вловлюють у ньому щось схоже на курагу або в'ялені вишні.

При розрізі аромат стає глибшим і насиченим. У висушеному вигляді лисичка зберігає легкий фруктовий тон, але втрачає свіжість — тому її рідко сушать, частіше маринують або заморожують свіжою.