Опеньок тополевий чи Опеньок осінній

Шапка опенька 3–12 см у діаметрі. У молодих грибів кулясто-опукла, з підгорнутим краєм; з віком стає плоско-розпростертою з невеликим горбочком посередині.

Колір варіює від медово-жовтого і вохряно-коричневого до темно-бурого з оливковим відтінком — залежить від породи дерева-господаря. Поверхня вкрита характерними дрібними темними лусочками, особливо щільними у центрі. У вологу погоду шапка ледь слизька, у суху — суха і матова.

Шапка опенька тополевого сягає від 4 до 10, зрідка до 15 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона півкуляста, з віком розкривається до опуклої та плоскої, нерідко з тонкими радіальними тріщинками по поверхні в суху погоду. Поверхня гладенька, суха, матова. Забарвлення спершу темно-буре чи каштанове, з віком та від центру до краю вицвітає до світло-вохристого, кремового чи майже білого; центр зазвичай темніший.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки помірно частi, тонкі, прикріплені до ніжки коротким зубом або злегка сходять униз.

Колір у молодих грибів кремово-білий, з віком темніє до бруднувато-вохряного, нерідко з іржавими плямами від спор. Покривало (велум) на молодих грибах закриває гіменофор перетинкою і з часом залишається на ніжці характерним білим кільцем — важлива діагностична ознака.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки приросли до ніжки, доволі часті, спершу білуваті чи блідо-сірі, з дозріванням набувають тютюново-бурого, іржаво-коричневого відтінку від спор. Споровий порошок тютюново-бурий. Світлі пластинки, що буріють із віком, разом із кільцем на ніжці допомагають упізнати цей вид.

Ніжка опенька струнка і висока: 6–15 см заввишки, 0,8–2 см завтовшки. Циліндрична, часто злегка зігнута, до основи трохи розширена. Колір у верхній частині біло-жовтуватий, до основи темніє до іржаво-коричневого.

Поверхня волокниста, у нижній частині вкрита дрібними коричневими лусочками. Кільце — головна впізнавана ознака: біле, плівчасте, добре розвинене, розташоване у верхній третині ніжки. Вольва відсутня.

Ніжка циліндрична, доволі довга й щільна, заввишки від 5 до 12 сантиметрів, біла чи кремова, донизу нерідко буріє. У верхній частині розташоване стійке біле плівчасте кільце — слід від покривала, на яке часто осідає бурий споровий пил. Кілька ніжок зростаються пучком біля основи. Вольви немає. М'якоть ніжки жорсткіша за шапку, тож у їжу беруть переважно шапки.

М'якоть тонка, біла, у ніжці помітно волокниста. На зрізі колір не змінює — лишається стабільно білою або кремовою. У шапці м'якоть м'якша і соковита, у ніжці — жорсткувата і нерідко з порожнинами у старих екземплярів.

Смак сирої м'якоті в'яжучий, гіркуватий — саме тому опеньок потребує обов'язкового відварювання перед вживанням. Після термообробки гіркота зникає, і м'якоть набуває приємного грибного смаку.

М'якоть біла, щільна, пружна, у шапці м'ясиста, у ніжці волокнисто-жорстка. На зрізі кольору не змінює. Смак приємний, горіхово-грибний, інколи з легкою винною ноткою. Завдяки щільності м'якоть добре тримає форму при готуванні й не розкисає, за що гриб і цінують у кухні.

Запах свіжого опенька приємний, легкий, типово грибний — з ледь помітними нотками сирої деревини і моху. Не має різких кислуватих або хімічних відтінків, які притаманні несправжнім опенькам — це важлива безпекова відмінність.

При розрізі аромат не змінюється. У висушеному вигляді гриб зберігає легкий грибний запах, але через високу вологість і тонку шапку опеньки рідко сушать — частіше маринують або солять.

Запах приємний, грибний, із характерною винно-борошнистою чи кедровою ноткою. Аромат доволі виразний і допомагає впізнати гриб разом із ростом пучками на тополі, світлою шапкою та білим кільцем на ніжці.