Підберезник чи Підберезник чорний

Шапка 5–15 см у діаметрі, спочатку куляста або напівкуляста, потім подушкоподібна. Поверхня гладка або злегка зморшкувата, суха або трохи клейка у вологу погоду. Колір від сірувато-коричневого до темно-бурого, рідше майже чорного.

Шапка підберезника чорного сягає від 5 до 12 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона півкуляста, з віком стає опуклою та подушкоподібною. Поверхня гладенька, суха або в дощ ледь слизька, матова. Забарвлення дуже темне — темно-буре, сіро-чорне чи майже чорне, що й дало грибові назву; край інколи світліший. Темна, майже чорна шапка надійно вирізняє цей вид з-поміж світліших березових підберезників.

Гіменофор трубчастий. Трубочки і пори білі, у молодих грибів дрібні, у зрілих — ширші. При натисканні пори злегка буріють, але інтенсивного синіння не відбувається — цим підберезник відрізняється від синіючих підосичників.

Гіменофор трубчастий. Трубочки довгі, з дрібними округлими порами, у молодих грибів брудно-білі чи сіруваті, з віком набувають сіро-бурого відтінку. При натисканні пори можуть повільно темніти. Гіменофор легко відділяється від м'якоті шапки, що типово для болетових. Споровий порошок оливково-бурий.

Ніжка 8–18 см заввишки, 1,5–3 см завтовшки, циліндрична, досить довга і тонка порівняно з шапкою. Поверхня біла або сірувата, густо вкрита темними лускатими волокнистими лусочками — характерна ознака роду Leccinum. Ніжка тверда і волокниста.

Ніжка висока й струнка, заввишки від 6 до 15 сантиметрів, білувата чи сірувато-біла, по всій довжині вкрита темними — сіро-бурими до чорних — лусочками, що утворюють зернисто-сітчастий візерунок. Замолоду ніжка щільна, з віком стає волокнисто-жорсткою. Вольви та кільця немає. Поєднання темної шапки, лускатої ніжки та березового сусідства вирізняє цей вид.

М'якоть тверда, біла, при розрізуванні повільно темніє до сіруватого або майже чорного кольору — особливо у варених грибах. Смак м'який, нейтральний. Шкірка шапки не знімається.

М'якоть біла, доволі щільна у молодих грибів, з віком м'якшає й стає водянистою. На зрізі майже не змінює кольору або ледь сіріє. Смак м'який, приємний, без гіркоти. Через схильність до розм'якання для столу обирають молоді міцні екземпляри.

Запах ненав'язливий, приємний, типово грибний. Аромат посилюється при термічній обробці. При сушінні підберезник набуває насиченого запаху, який поступається білому грибу, але помітно кращий за більшість інших трубчастих грибів.

Запах слабкий, приємний, типово грибний, без різких чи неприємних нот. Аромат не є визначальною ознакою, тож при ідентифікації спираються на дуже темну шапку, лускату ніжку та незмінний зв'язок із березою.