Підберезник різнокольоровий чи Гірчак

Шапка гірчака сягає від 4 до 15 сантиметрів у діаметрі, а в особливо сприятливі роки трапляються справжні велетні до 20 сантиметрів. У молодому віці вона має акуратну півкулясту форму, що з дозріванням розкривається до опуклої, а згодом — майже плоско-розпростертої. Поверхня шапки суха, у юних грибів ніжно-оксамитова чи тонко-повстиста на дотик, але з віком стає гладенькою. Колірна палітра коливається від світло-горіхового та кавово-брунатного до теплого охристо-коричневого відтінку, що особливо посилює оманливу схожість із білим грибом.

Капелюшок 5–10 см, у молодих грибів напівкулястий, потім подушкоподібний. Поверхня спочатку суха, у вологу погоду злегка липка. Колір характерний — сіро-мишачий або темно-коричневий фон, на якому розкидані видовжені світло-сірі, жовтуваті або кремові плями, що нагадують природний камуфляж. Шкірка не знімається.

Нижня частина шапки приховує трубчастий гіменофор, який і є головною викривальною ознакою цього самозванця. У зовсім молодих грибів трубочки та пори білуваті, що знову ж таки нагадує боровик, проте дуже швидко вони набувають характерного брудно-рожевого або тілесно-рожевого відтінку. Саме ця рожевість категорично відрізняє гірчак від справжніх білих грибів, у яких гіменофор буває білим, жовтим чи оливковим, але ніколи рожевим. При натисканні або пошкодженні пори часто буріють, набуваючи іржаво-коричневих плям.

Гіменофор трубчастий, вільний, з виїмкою біля ніжки. Молодий — білий, потім бежевий, у дозрілих світло-коричневий. Пори дрібні. При натисканні злегка темніють.

Ніжка гірчака масивна та міцна, заввишки від 4 до 10 сантиметрів і завтовшки до 3 сантиметрів. Вона має здуту, булавоподібну форму, особливо потовщену біля основи, через що гриб виглядає кремезним і надійним. Забарвлена ніжка у вохристо-брунатні тони, світліша зверху й темніша донизу. Найважливіша діагностична деталь — це сітчастий малюнок: на відміну від ніжної світлої сіточки боровика, у гірчака сітка виразна, груба й темна, кольору шоколаду чи навіть чорнувата, що добре помітна неозброєним оком. Кільце та вольва повністю відсутні.

Ніжка 12–18 см заввишки, 2–2,5 см завтовшки, циліндрична або трохи звужена догори. Біла, з характерними темно-сірими або коричневими волокнистими лусочками — типова ознака роду Leccinum. У молодих грибів лусочки світліші, у старих темніші.

М'якоть гірчака товста, щільна та м'ясиста, білого або злегка кремового кольору. На зрізі вона переважно залишається стабільною, хоча в деяких екземплярів може ледь помітно рожевіти на повітрі. Жодного синіння, властивого багатьом болетовим, тут не спостерігається. Та головна особливість м'якоті ховається не в кольорі, а у смаку: він надзвичайно, нестерпно гіркий, схожий на жовч чи хіну. Саме ця гіркота, що не руйнується кулінарною обробкою, і робить гриб непридатним для столу.

М'якуш білий, спочатку щільний, з віком — м'який і пухкий. На розрізі: у капелюшку рожевіє, у трубочках злегка синіє, у ніжці — частково рожевіє, частково зеленіє або блакитніє в основі. Така багатоколірна реакція і дала видовій назві «різнокольоровий».

Запах гірчака слабкий і досить невиразний, типово грибний, без різких чи неприємних нот. На відміну від смаку, аромат не несе жодної застережної інформації й цілком може видатися приємним. Саме тому покладатися на нюх при визначенні цього виду не варто — обманливо м'який запах лише посилює загальну схожість зі шляхетними боровиками.

Запах слабкий, приємно-грибний. Смак м'який, без гіркоти.