Моховик зелений чи Гірчак

Шапка гірчака сягає від 4 до 15 сантиметрів у діаметрі, а в особливо сприятливі роки трапляються справжні велетні до 20 сантиметрів. У молодому віці вона має акуратну півкулясту форму, що з дозріванням розкривається до опуклої, а згодом — майже плоско-розпростертої. Поверхня шапки суха, у юних грибів ніжно-оксамитова чи тонко-повстиста на дотик, але з віком стає гладенькою. Колірна палітра коливається від світло-горіхового та кавово-брунатного до теплого охристо-коричневого відтінку, що особливо посилює оманливу схожість із білим грибом.

Шапка 4-12 см у діаметрі, у молодого гриба напівсферична, з часом стає опукло-плоскою. Колір оливково-зелений, жовто-зелений, охряно-зелений, у молодого яскравіший, з віком блідішає. Поверхня бархатисто-сухувата, у вологу погоду ледь липка, у старого гриба часто потріскана з білими тріщинками між полігонами шкірочки.

Нижня частина шапки приховує трубчастий гіменофор, який і є головною викривальною ознакою цього самозванця. У зовсім молодих грибів трубочки та пори білуваті, що знову ж таки нагадує боровик, проте дуже швидко вони набувають характерного брудно-рожевого або тілесно-рожевого відтінку. Саме ця рожевість категорично відрізняє гірчак від справжніх білих грибів, у яких гіменофор буває білим, жовтим чи оливковим, але ніколи рожевим. При натисканні або пошкодженні пори часто буріють, набуваючи іржаво-коричневих плям.

Трубчастий гіменофор — трубочки приросли до ніжки. Колір яскраво-жовтий у молодого, з віком стає жовто-оливковим. Пори дрібні, ангулярні, синіють при натисканні — характерна реакція. Споровий порошок оливково-бурий.

Ніжка гірчака масивна та міцна, заввишки від 4 до 10 сантиметрів і завтовшки до 3 сантиметрів. Вона має здуту, булавоподібну форму, особливо потовщену біля основи, через що гриб виглядає кремезним і надійним. Забарвлена ніжка у вохристо-брунатні тони, світліша зверху й темніша донизу. Найважливіша діагностична деталь — це сітчастий малюнок: на відміну від ніжної світлої сіточки боровика, у гірчака сітка виразна, груба й темна, кольору шоколаду чи навіть чорнувата, що добре помітна неозброєним оком. Кільце та вольва повністю відсутні.

Ніжка 5-10 см заввишки, 1-2 см у товщину, циліндрична, часто трохи звужена донизу. Колір жовто-охряний з тонкими повздовжніми червонувато-бурими лусочками-сіточкою — це характерна риса виду серед моховиків. Без кільця.

М'якоть гірчака товста, щільна та м'ясиста, білого або злегка кремового кольору. На зрізі вона переважно залишається стабільною, хоча в деяких екземплярів може ледь помітно рожевіти на повітрі. Жодного синіння, властивого багатьом болетовим, тут не спостерігається. Та головна особливість м'якоті ховається не в кольорі, а у смаку: він надзвичайно, нестерпно гіркий, схожий на жовч чи хіну. Саме ця гіркота, що не руйнується кулінарною обробкою, і робить гриб непридатним для столу.

М'якуш мʼясистий, блідо-жовтий, у нижній частині ніжки рудуватий. На зрізі повільно синіє (за 1-2 хвилини), потім блідне. Запах слабкий грибний, з нотою стиглого яблука. Смак мʼякий, приємний.

Запах гірчака слабкий і досить невиразний, типово грибний, без різких чи неприємних нот. На відміну від смаку, аромат не несе жодної застережної інформації й цілком може видатися приємним. Саме тому покладатися на нюх при визначенні цього виду не варто — обманливо м'який запах лише посилює загальну схожість зі шляхетними боровиками.

Слабкий приємний грибний, з фруктовою ноткою (яблуко).