Печериця польова чи Печериця серпнева

Шапка 6-20 см у діаметрі, у молодого гриба щільно напівсферична до яйцеподібної, край часто підгорнутий. З часом стає опукло-плоскою. Колір чисто білий до кремового, з тонкими жовтуватими відтінками у старого, при дотику плями жовтіють до охряних. Поверхня гладенька, у вологу погоду ледь липка, у суху — суха матова. Іноді з тонкими волокнистими лусочками у центрі.

Шапка печериці серпневої велика — від 10 до 20, зрідка до 25 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона півкуляста, майже кулеподібна, з віком розкривається до опуклої та плоскої. Поверхня вкрита численними дрібними притиснутими лусочками брунатного, рудувато-коричневого чи вохристо-бурого кольору, що розташовані на світлішому кремовому тлі концентричними рядами. Від дотику поверхня може жовтіти. Луската буро-коричнева шапка на світлому тлі — впізнавана ознака виду.

Пластинчастий гіменофор — пластинки вільні, часті. У молодого — сірувато-білі, з рожевуватим відтінком, з віком стають темно-коричневими, шоколадно-чорнуватими. Споровий порошок темно-бурий.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки вільні, не приростають до ніжки, дуже часті й вузькі. Колір їх змінюється з віком: у молодих грибів вони блідо-сірі чи блідо-рожеві, потім рожевіють і поступово темніють до шоколадно-коричневих і майже чорних. Споровий порошок темно-коричневий. Рожевіючі, а потім темні пластинки — ключова ознака, що відрізняє печерицю від смертельно отруйних білопластинкових мухоморів.

Ніжка 6-12 см заввишки, 1,5-3 см у товщину, товста, мʼясиста, циліндрична, у нижній частині злегка потовщена. Колір білий до кремового. У верхній частині — крупне плівчасте подвійне кільце з характерним "зубчатим" нижнім краєм (схоже на колесо) — діагностична риса виду.

Ніжка масивна, циліндрична, заввишки до 15–20 сантиметрів, біла, з помітно потовщеною основою. Її визначальна риса — велике звисаюче кільце у верхній частині; нижче від кільця ніжка вкрита дрібними білуватими лусочками, які з віком та на дотик жовтіють. Вольви біля основи немає — це важлива відмінність від отруйних мухоморів.

М'якуш щільний, мʼясистий, білий, на зрізі повільно жовтіє у м'якуші шапки і верхньої частини ніжки. Не червоніє (на відміну від A. silvaticus). Запах виразний анісово-мигдальний — характерна ознака виду.

М'якоть біла чи блідо-кремова, щільна, на зрізі повільно жовтіє чи злегка буріє. Смак м'який, приємний, горіхово-грибний. Найхарактерніша її риса — стійкий солодкий аромат гіркого мигдалю чи марципану, що зберігається й під час смаження та сушіння.

Виразний анісово-мигдальний, фруктовий — найхарактерніша діагностична ознака. Розкривається при розтиранні м'якуша між пальцями. Цей запах — одне з найприємніших грибних вражень у польовому грибництві.

Запах сильний, приємний, мигдалево-марципановий — одна з найкращих діагностичних ознак виду. Якщо ж гриб має неприємний чорнильний чи карболовий запах, а основа ніжки при розрізі яскраво жовтіє — це отруйна печериця жовтошкіра (Agaricus xanthodermus), і її брати не можна.