Як відрізнити печерицю польову від строфарії корончастої

Шапка 6-20 см у діаметрі, у молодого гриба щільно напівсферична до яйцеподібної, край часто підгорнутий. З часом стає опукло-плоскою. Колір чисто білий до кремового, з тонкими жовтуватими відтінками у старого, при дотику плями жовтіють до охряних. Поверхня гладенька, у вологу погоду ледь липка, у суху — суха матова. Іноді з тонкими волокнистими лусочками у центрі.

Шапка невелика: від 2 до 5 см у діаметрі, зрідка до 8 см. У молодого гриба вона півкуляста, потім опукла і врешті майже плоска, а в старих грибів край може загинатися догори.

Колір лимонно-жовтий, золотистий чи вохристий, у центрі трохи темніший. З віком і на сонці шапка блякне до блідо-жовтої. Поверхня гладенька, у вологу погоду злегка липка чи масляниста, але швидко висихає, а в старих чи пересохлих грибів може стати дрібнолускатою. По краю молодої шапки часто висять білі клаптики покривала.

Пластинчастий гіменофор — пластинки вільні, часті. У молодого — сірувато-білі, з рожевуватим відтінком, з віком стають темно-коричневими, шоколадно-чорнуватими. Споровий порошок темно-бурий.

Пластинки прирослі до ніжки, часті, між ними багато коротших. У молодого гриба вони світлі, бузково-сірі, потім фіолетово-сірі, а в старого темно-фіолетово-бурі, майже чорні. Край пластинок світліший і ніби злегка пухнастий. Саме за пластинками її найпростіше відрізнити від печериць: у тих пластинки вільні й у молодості рожеві.

Споровий порошок темний, фіолетово-бурий або майже чорний. Спори гладенькі, еліпсоподібні, приблизно 7–10 × 4–5,5 мкм.

Ніжка 6-12 см заввишки, 1,5-3 см у товщину, товста, мʼясиста, циліндрична, у нижній частині злегка потовщена. Колір білий до кремового. У верхній частині — крупне плівчасте подвійне кільце з характерним "зубчатим" нижнім краєм (схоже на колесо) — діагностична риса виду.

Ніжка коротка й міцна: від 2 до 6 см завдовжки і від 4 до 10 мм завтовшки. Вона біла, з віком іноді жовтіє, гладенька чи ледь волокниста. Усередині спершу щільна, згодом з порожниною. Біля основи часто видно білі нитки грибниці.

Кільце є головною прикметою виду. Воно плівчасте, біле, сидить у верхній половині ніжки і з віком не зникає. Зверху кільце вкрите дрібними рубчиками, а коли гриб дозріває, на нього осідають спори, і верхній бік темніє до фіолетово-бурого. Мішечка (вольви) біля основи немає.

М'якуш щільний, мʼясистий, білий, на зрізі повільно жовтіє у м'якуші шапки і верхньої частини ніжки. Не червоніє (на відміну від A. silvaticus). Запах виразний анісово-мигдальний — характерна ознака виду.

М'якоть біла й щільна, у центрі шапки товща, ближче до краю тоншає. На зрізі й на зламі колір не змінюється. Смак м'який, без гіркоти.

Виразний анісово-мигдальний, фруктовий — найхарактерніша діагностична ознака. Розкривається при розтиранні м'якуша між пальцями. Цей запах — одне з найприємніших грибних вражень у польовому грибництві.

Запах слабкий, трохи редьковий, а часом майже непомітний. Борошняного запаху визначники для неї не описують: так пахне інша родичка, строфарія напівкуляста, що росте на гною. Тож за запахом строфарію корончасту не впізнати, і краще дивитися на пластинки та кільце.