Опеньок осінній чи Опеньок темний

Шапка опенька 3–12 см у діаметрі. У молодих грибів кулясто-опукла, з підгорнутим краєм; з віком стає плоско-розпростертою з невеликим горбочком посередині.

Колір варіює від медово-жовтого і вохряно-коричневого до темно-бурого з оливковим відтінком — залежить від породи дерева-господаря. Поверхня вкрита характерними дрібними темними лусочками, особливо щільними у центрі. У вологу погоду шапка ледь слизька, у суху — суха і матова.

Шапка опенька темного сягає від 4 до 10, зрідка до 15 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона півкуляста чи опукло-дзвоникувата, з віком розкривається до плоскої з горбком. Поверхня вкрита помітними темними — бурими до чорнуватих — притиснутими лусочками, особливо густими в центрі. Забарвлення жовтаво-буре, медово-коричневе чи темно-руде, темніше за осінній опеньок. Темна луската шапка — характерна ознака виду.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки помірно частi, тонкі, прикріплені до ніжки коротким зубом або злегка сходять униз.

Колір у молодих грибів кремово-білий, з віком темніє до бруднувато-вохряного, нерідко з іржавими плямами від спор. Покривало (велум) на молодих грибах закриває гіменофор перетинкою і з часом залишається на ніжці характерним білим кільцем — важлива діагностична ознака.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки білуваті чи кремові, з віком набувають жовтаво-бурих плям, приросли до ніжки або трохи спускаються по ній. Споровий порошок білий. Світлі пластинки, що буріють із віком, разом із кільцем на ніжці допомагають упізнати опеньок темний.

Ніжка опенька струнка і висока: 6–15 см заввишки, 0,8–2 см завтовшки. Циліндрична, часто злегка зігнута, до основи трохи розширена. Колір у верхній частині біло-жовтуватий, до основи темніє до іржаво-коричневого.

Поверхня волокниста, у нижній частині вкрита дрібними коричневими лусочками. Кільце — головна впізнавана ознака: біле, плівчасте, добре розвинене, розташоване у верхній третині ніжки. Вольва відсутня.

Ніжка циліндрична, заввишки від 6 до 15 сантиметрів, доволі щільна й волокниста, нерідко з потовщеною основою. Її визначальна риса — добре розвинене щільне білувате кільце у верхній частині, нерідко з бурими лусочками по краю. Вище кільця ніжка світла, нижче — буро-руда, волокниста. Кілька ніжок часто зростаються пучком. Вольви немає.

М'якоть тонка, біла, у ніжці помітно волокниста. На зрізі колір не змінює — лишається стабільно білою або кремовою. У шапці м'якоть м'якша і соковита, у ніжці — жорсткувата і нерідко з порожнинами у старих екземплярів.

Смак сирої м'якоті в'яжучий, гіркуватий — саме тому опеньок потребує обов'язкового відварювання перед вживанням. Після термообробки гіркота зникає, і м'якоть набуває приємного грибного смаку.

М'якоть білувата, у шапці доволі щільна, у ніжці волокнисто-жорстка. На зрізі кольору майже не змінює. Смак м'який, приємний, проте через схильність викликати шлунковий розлад сирим гриб обов'язково добре відварюють. Для столу обирають молоді шапки, а старі волокнисті ніжки зазвичай відкидають.

Запах свіжого опенька приємний, легкий, типово грибний — з ледь помітними нотками сирої деревини і моху. Не має різких кислуватих або хімічних відтінків, які притаманні несправжнім опенькам — це важлива безпекова відмінність.

При розрізі аромат не змінюється. У висушеному вигляді гриб зберігає легкий грибний запах, але через високу вологість і тонку шапку опеньки рідко сушать — частіше маринують або солять.

Запах слабкий, приємний, грибний, без різких нот. Аромат не є визначальною ознакою, тож при ідентифікації спираються на темну лускату шапку, кільце на ніжці, ріст щільними сім'ями на хвойній деревині та осінній сезон.