Опеньок осінній чи Опеньок товстоногий

Шапка опенька 3–12 см у діаметрі. У молодих грибів кулясто-опукла, з підгорнутим краєм; з віком стає плоско-розпростертою з невеликим горбочком посередині.

Колір варіює від медово-жовтого і вохряно-коричневого до темно-бурого з оливковим відтінком — залежить від породи дерева-господаря. Поверхня вкрита характерними дрібними темними лусочками, особливо щільними у центрі. У вологу погоду шапка ледь слизька, у суху — суха і матова.

Шапка опенька товстоногого сягає від 3 до 10 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона опукло-дзвоникувата, з віком розкривається до плоскої. Поверхня вкрита дрібними тонкими волоконцями-лусочками, особливо в центрі, у вологу погоду гладшає. Забарвлення жовтаво-буре, медово-коричневе чи вохристе, у центрі темніше; край світліший, нерідко з рудуватим відтінком. У суху погоду колір помітно блякне.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки помірно частi, тонкі, прикріплені до ніжки коротким зубом або злегка сходять униз.

Колір у молодих грибів кремово-білий, з віком темніє до бруднувато-вохряного, нерідко з іржавими плямами від спор. Покривало (велум) на молодих грибах закриває гіменофор перетинкою і з часом залишається на ніжці характерним білим кільцем — важлива діагностична ознака.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки білуваті чи кремові, з віком набувають жовтаво-рудих плям, приросли до ніжки або трохи спускаються по ній. Споровий порошок білий. Світлі пластинки, що буріють із віком, разом зі слабким павутинистим кільцем допомагають упізнати цей вид.

Ніжка опенька струнка і висока: 6–15 см заввишки, 0,8–2 см завтовшки. Циліндрична, часто злегка зігнута, до основи трохи розширена. Колір у верхній частині біло-жовтуватий, до основи темніє до іржаво-коричневого.

Поверхня волокниста, у нижній частині вкрита дрібними коричневими лусочками. Кільце — головна впізнавана ознака: біле, плівчасте, добре розвинене, розташоване у верхній третині ніжки. Вольва відсутня.

Ніжка — найприкметніша риса виду: циліндрична, з помітно потовщеною, бульбоподібною основою, заввишки від 5 до 12 сантиметрів. Угорі вона жовтаво-бура, донизу світліша. Кільце слабке, павутинисто-плівчасте, жовтувате, нерідко швидко зникає, залишаючи лише волокнистий поясок. Саме здута основа ніжки й дала грибові народну назву «товстоногий». Вольви немає.

М'якоть тонка, біла, у ніжці помітно волокниста. На зрізі колір не змінює — лишається стабільно білою або кремовою. У шапці м'якоть м'якша і соковита, у ніжці — жорсткувата і нерідко з порожнинами у старих екземплярів.

Смак сирої м'якоті в'яжучий, гіркуватий — саме тому опеньок потребує обов'язкового відварювання перед вживанням. Після термообробки гіркота зникає, і м'якоть набуває приємного грибного смаку.

М'якоть білувата, у шапці доволі тонка, у ніжці волокниста. На зрізі кольору майже не змінює. Смак сирої м'якоті їдкуватий, тож гриб обов'язково добре відварюють перед уживанням, після чого смак стає м'яким. Якість м'якоті дещо нижча, ніж в осіннього опенька, тож для столу обирають молоді шапки.

Запах свіжого опенька приємний, легкий, типово грибний — з ледь помітними нотками сирої деревини і моху. Не має різких кислуватих або хімічних відтінків, які притаманні несправжнім опенькам — це важлива безпекова відмінність.

При розрізі аромат не змінюється. У висушеному вигляді гриб зберігає легкий грибний запах, але через високу вологість і тонку шапку опеньки рідко сушать — частіше маринують або солять.

Запах слабкий, приємний, дещо солодкуватий, інколи з сирним відтінком. Аромат не є визначальною ознакою, тож при ідентифікації спираються на бульбоподібно здуту основу ніжки, слабке павутинисте кільце, медово-лускату шапку та ріст на деревині листяних дерев.