Опеньок осінній чи Опеньок зсихаючий

Шапка опенька 3–12 см у діаметрі. У молодих грибів кулясто-опукла, з підгорнутим краєм; з віком стає плоско-розпростертою з невеликим горбочком посередині.

Колір варіює від медово-жовтого і вохряно-коричневого до темно-бурого з оливковим відтінком — залежить від породи дерева-господаря. Поверхня вкрита характерними дрібними темними лусочками, особливо щільними у центрі. У вологу погоду шапка ледь слизька, у суху — суха і матова.

Шапка опенька зсихаючого сягає від 3 до 8 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона опукло-дзвоникувата, з віком розкривається до плоскої, інколи з невеликим горбком. Поверхня вкрита дрібними притиснутими лусочками, особливо в центрі. Забарвлення медово-жовте, вохристо-руде чи жовтаво-буре, у центрі темніше. Медовий колір та лускатість зближують її з осіннім опеньком, проте край часто світліший.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки помірно частi, тонкі, прикріплені до ніжки коротким зубом або злегка сходять униз.

Колір у молодих грибів кремово-білий, з віком темніє до бруднувато-вохряного, нерідко з іржавими плямами від спор. Покривало (велум) на молодих грибах закриває гіменофор перетинкою і з часом залишається на ніжці характерним білим кільцем — важлива діагностична ознака.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки білуваті чи кремові, з віком набувають рожевувато-бурих плям, приросли до ніжки або злегка спускаються по ній. Споровий порошок білий. Світлі пластинки, що буріють із віком, разом із відсутністю кільця на ніжці допомагають упізнати цей вид.

Ніжка опенька струнка і висока: 6–15 см заввишки, 0,8–2 см завтовшки. Циліндрична, часто злегка зігнута, до основи трохи розширена. Колір у верхній частині біло-жовтуватий, до основи темніє до іржаво-коричневого.

Поверхня волокниста, у нижній частині вкрита дрібними коричневими лусочками. Кільце — головна впізнавана ознака: біле, плівчасте, добре розвинене, розташоване у верхній третині ніжки. Вольва відсутня.

Ніжка циліндрична, звужена донизу, заввишки від 5 до 12 сантиметрів, волокнисто-жорстка. Її визначальна риса — повна відсутність кільця, яким володіє осінній опеньок; ніжка гладенька по всій довжині. Колір її вгорі жовтуватий, донизу буро-рудий, нерідко кілька ніжок зростаються пучком біля основи. Вольви немає.

М'якоть тонка, біла, у ніжці помітно волокниста. На зрізі колір не змінює — лишається стабільно білою або кремовою. У шапці м'якоть м'якша і соковита, у ніжці — жорсткувата і нерідко з порожнинами у старих екземплярів.

Смак сирої м'якоті в'яжучий, гіркуватий — саме тому опеньок потребує обов'язкового відварювання перед вживанням. Після термообробки гіркота зникає, і м'якоть набуває приємного грибного смаку.

М'якоть біла чи кремова, у шапці доволі тонка, у ніжці волокнисто-жорстка. На зрізі кольору майже не змінює. Смак м'який, приємний, без гіркоти, проте через схильність викликати розлад травлення сирим гриб обов'язково добре відварюють перед уживанням. Для столу обирають молоді шапки.

Запах свіжого опенька приємний, легкий, типово грибний — з ледь помітними нотками сирої деревини і моху. Не має різких кислуватих або хімічних відтінків, які притаманні несправжнім опенькам — це важлива безпекова відмінність.

При розрізі аромат не змінюється. У висушеному вигляді гриб зберігає легкий грибний запах, але через високу вологість і тонку шапку опеньки рідко сушать — частіше маринують або солять.

Запах слабкий, приємний, грибний, без різких нот. Аромат не є визначальною ознакою, тож при ідентифікації спираються на медово-лускату шапку, відсутність кільця на ніжці, ріст щільними пучками на корінні листяних дерев та пізньолітньо-осінній сезон.