Печериця лісова гладенька чи Печериця польова

Шапка печериці лісової гладенької сягає від 5 до 12, зрідка до 15 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона півкуляста чи дзвоникувата, з віком розкривається до опуклої та майже плоскої. Поверхня гладенька, шовковисто-волокниста, суха, чисто-біла, кремова чи зі слабким вохристим відтінком; від дотику чи з віком повільно жовтіє, особливо по краю. Жовтіння на дотик — важлива діагностична ознака.

Шапка 6-20 см у діаметрі, у молодого гриба щільно напівсферична до яйцеподібної, край часто підгорнутий. З часом стає опукло-плоскою. Колір чисто білий до кремового, з тонкими жовтуватими відтінками у старого, при дотику плями жовтіють до охряних. Поверхня гладенька, у вологу погоду ледь липка, у суху — суха матова. Іноді з тонкими волокнистими лусочками у центрі.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки вільні, не приростають до ніжки, дуже часті. Їхній колір змінюється з віком: у зовсім молодих грибів білуваті, далі блідо-рожеві чи сірувато-рожеві, згодом темніють до шоколадно-коричневих і майже чорних. Споровий порошок темно-коричневий. Рожевуватий колір пластинок відрізняє печерицю від смертельно отруйних мухоморів, у яких пластинки завжди білі, але в зовсім молодих грибів цього виду пластинки ще білуваті. Тож молодий гриб з білими пластинками не беріть, а за сумніву зробіть споровий відбиток: у печериці він темно-коричневий, у мухоморів білий.

Пластинчастий гіменофор — пластинки вільні, часті. У молодого — сірувато-білі, з рожевуватим відтінком, з віком стають темно-коричневими, шоколадно-чорнуватими. Споровий порошок темно-бурий.

Ніжка циліндрична, заввишки від 5 до 12 сантиметрів, біла, з помітно потовщеною, інколи майже бульбоподібною основою. Її визначальна риса — велике звисаюче двошарове кільце у верхній частині, що залишається після розриву покривала. На дотик ніжка теж може жовтіти. Вольви — мішкоподібного утворення біля основи, характерного для отруйних мухоморів, — у печериці немає; це ключова відмінність.

Ніжка 6-12 см заввишки, 1,5-3 см у товщину, товста, мʼясиста, циліндрична, у нижній частині злегка потовщена. Колір білий до кремового. У верхній частині — крупне плівчасте подвійне кільце з характерним "зубчатим" нижнім краєм (схоже на колесо) — діагностична риса виду.

М'якоть біла, доволі тонка, на зрізі майже не змінює кольору; жовтіє хіба що поверхня шапки від дотику. Основа ніжки на зрізі лишається білою: якщо вона одразу стає яскраво-жовтою, це отруйна печериця жовтошкіра. Смак м'який, приємний, без гіркоти. Її головна прикмета — виразний солодкуватий аромат анісу чи гіркого мигдалю, що відрізняє цей вид від неприємно пахнучого жовтошкірого двійника.

М'якуш щільний, мʼясистий, білий, на зрізі повільно жовтіє у м'якуші шапки і верхньої частини ніжки. Не червоніє (на відміну від A. silvaticus). Запах виразний анісово-мигдальний — характерна ознака виду.

Запах приємний, солодкуватий, анісово-мигдалевий — одна з визначальних ознак виду. Якщо ж гриб пахне чорнилом, карболкою чи аптекою, а основа ніжки на зрізі яскраво жовтіє — перед вами отруйна печериця жовтошкіра (Agaricus xanthodermus), і брати її не можна.

Виразний анісово-мигдальний, фруктовий — найхарактерніша діагностична ознака. Розкривається при розтиранні м'якуша між пальцями. Цей запах — одне з найприємніших грибних вражень у польовому грибництві.