Як відрізнити печерицю лісову гладеньку від печериці рудіючої отруйної

Шапка печериці лісової гладенької сягає від 5 до 12, зрідка до 15 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона півкуляста чи дзвоникувата, з віком розкривається до опуклої та майже плоскої. Поверхня гладенька, шовковисто-волокниста, суха, чисто-біла, кремова чи зі слабким вохристим відтінком; від дотику чи з віком повільно жовтіє, особливо по краю. Жовтіння на дотик — важлива діагностична ознака.

Шапка 5-15 см у діаметрі, у молодого гриба щільно напівсферична до прямокутно-обрізаної (характерна риса — "квадратна" молода шапка), з часом стає опукло-плоскою. Колір білий до кремового, у центрі іноді сірувато-бурий. Найхарактерніша ознака — при дотику до шапки або краю утворюються яскраво-хром-жовті плями, особливо помітні у молодого гриба. Поверхня гладенька, у вологу погоду ледь липка.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки вільні, не приростають до ніжки, дуже часті. Їхній колір змінюється з віком: у зовсім молодих грибів білуваті, далі блідо-рожеві чи сірувато-рожеві, згодом темніють до шоколадно-коричневих і майже чорних. Споровий порошок темно-коричневий. Рожевуватий колір пластинок відрізняє печерицю від смертельно отруйних мухоморів, у яких пластинки завжди білі, але в зовсім молодих грибів цього виду пластинки ще білуваті. Тож молодий гриб з білими пластинками не беріть, а за сумніву зробіть споровий відбиток: у печериці він темно-коричневий, у мухоморів білий.

Пластинчастий гіменофор — пластинки вільні, часті. У молодого — блідо-рожево-сірі, з віком стають темно-коричневими, шоколадно-чорнуватими. Споровий порошок темно-бурий. Колір пластинок типовий для печериць — це не діагностично проти жовтошкірої.

Ніжка циліндрична, заввишки від 5 до 12 сантиметрів, біла, з помітно потовщеною, інколи майже бульбоподібною основою. Її визначальна риса — велике звисаюче двошарове кільце у верхній частині, що залишається після розриву покривала. На дотик ніжка теж може жовтіти. Вольви — мішкоподібного утворення біля основи, характерного для отруйних мухоморів, — у печериці немає; це ключова відмінність.

Ніжка 5-12 см заввишки, 1-2 см у товщину, циліндрична, з вираженою бульбоподібною основою (відрізнення від інших печериць — у яких ніжка більш рівна). Колір білий. Найважливіша діагностична ознака: при розрізі м'якуш у нижній частині ніжки і у потовщенні-цибулині яскраво-хром-жовтий, часто майже неоновий, реакція швидка (10-30 секунд). У верхній частині — біле плівчасте кільце, у молодого виразне.

М'якоть біла, доволі тонка, на зрізі майже не змінює кольору; жовтіє хіба що поверхня шапки від дотику. Основа ніжки на зрізі лишається білою: якщо вона одразу стає яскраво-жовтою, це отруйна печериця жовтошкіра. Смак м'який, приємний, без гіркоти. Її головна прикмета — виразний солодкуватий аромат анісу чи гіркого мигдалю, що відрізняє цей вид від неприємно пахнучого жовтошкірого двійника.

М'якуш щільний, білий у шапці і верхній частині ніжки, у нижній частині ніжки на зрізі миттєво яскраво жовтіє. На зрізі НИЖНЯ ЧАСТИНА НІЖКИ ЯСКРАВО ЖОВТІЄ до хром-жовтого — головна діагностична ознака. У шапці теж жовтіє, але слабше. Запах виразний неприємний — чорнила, фенолу, аптечної мазі, креозоту.

Запах приємний, солодкуватий, анісово-мигдалевий — одна з визначальних ознак виду. Якщо ж гриб пахне чорнилом, карболкою чи аптекою, а основа ніжки на зрізі яскраво жовтіє — перед вами отруйна печериця жовтошкіра (Agaricus xanthodermus), і брати її не можна.

Виразний неприємний з нотою чорнила, фенолу, аптечної мазі, креозоту, типографської фарби. Розкривається при розтиранні м'якуша між пальцями і особливо у нижній частині ніжки. Цей запах — найнадійніша ознака: жодна їстівна печериця такого запаху не має.