Опеньок осінній чи Лускатка звичайна

Шапка 4–12 см у діаметрі, у великих старих грибів буває й більша. Спершу вона опукла, з підгорнутим краєм, з віком розпрямляється й стає широко опуклою, але край ще довго лишається підвернутим.

Тло соломисто-жовте чи охристе, і його густо вкривають бурі трикутні луски. Вони не прилягають, а стирчать і загинаються догори, лежать приблизно концентричними колами. Шапка суха навіть у мокру погоду, і дощ лусок не змиває. Саме цим лускатка звичайна відрізняється від лускатки золотистої, в якої шапка в негоду слизька й липка.

Шапка опенька 3–12 см у діаметрі. У молодих грибів кулясто-опукла, з підгорнутим краєм; з віком стає плоско-розпростертою з невеликим горбочком посередині.

Колір варіює від медово-жовтого і вохряно-коричневого до темно-бурого з оливковим відтінком — залежить від породи дерева-господаря. Поверхня вкрита характерними дрібними темними лусочками, особливо щільними у центрі. У вологу погоду шапка ледь слизька, у суху — суха і матова.

Пластинки часті, прирослі до ніжки або трохи на неї збігають. У молодих грибів вони світлі, сірувато-жовті, і їх прикриває павутинисте покривало. Згодом пластинки стають зеленувато-жовтими, а коли достигають спори, буріють до корично-іржавого кольору.

Споровий порошок іржаво-бурий. Коли гриби ростуть купкою, він часто осідає бурим нальотом на нижніх шапках. За спорами лускатку найлегше відрізнити від осіннього опенька, в якого порошок білий. А от від літнього опенька так не відрізниш: в нього порошок теж бурий.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки помірно частi, тонкі, прикріплені до ніжки коротким зубом або злегка сходять униз.

Колір у молодих грибів кремово-білий, з віком темніє до бруднувато-вохряного, нерідко з іржавими плямами від спор. Покривало (велум) на молодих грибах закриває гіменофор перетинкою і з часом залишається на ніжці характерним білим кільцем — важлива діагностична ознака.

Ніжка 6–15 см заввишки й 0,7–1,5 см завтовшки, щільна, часто вигнута, бо гриби тісняться в купці. Над кільцем вона світла й гладенька, а під кільцем вкрита такими самими рудими відстовбурченими лусками, як і шапка, на жовтуватому тлі. Донизу ніжка може темнішати до рудувато-бурої.

Кільце пухнасте, ніби повстяне, теж луската. Воно недовговічне: швидко розпадається на клапті, і в дорослих грибів від нього часто лишається тільки кільцева зона.

Ніжка опенька струнка і висока: 6–15 см заввишки, 0,8–2 см завтовшки. Циліндрична, часто злегка зігнута, до основи трохи розширена. Колір у верхній частині біло-жовтуватий, до основи темніє до іржаво-коричневого.

Поверхня волокниста, у нижній частині вкрита дрібними коричневими лусочками. Кільце — головна впізнавана ознака: біле, плівчасте, добре розвинене, розташоване у верхній третині ніжки. Вольва відсутня.

М'якоть щільна, блідо-жовтувата, у ніжці волокниста. Ми розрізали одну ніжку вздовж: м'якоть світло-жовтувата, на зрізі кольору не змінила. Смак гірчуватий, а деяким людям він здається просто неприємним.

М'якоть тонка, біла, у ніжці помітно волокниста. На зрізі колір не змінює — лишається стабільно білою або кремовою. У шапці м'якоть м'якша і соковита, у ніжці — жорсткувата і нерідко з порожнинами у старих екземплярів.

Смак сирої м'якоті в'яжучий, гіркуватий — саме тому опеньок потребує обов'язкового відварювання перед вживанням. Після термообробки гіркота зникає, і м'якоть набуває приємного грибного смаку.

Запах помітний: часто нагадує редьку, часник або цибулю. Сила запаху різниться, і деякі гриби пахнуть ледь-ледь.

Обидва опеньки, з якими лускатку плутають, пахнуть слабко й непримітно. Тож якщо купка біля дерева пахне редькою чи часником, це добра підказка, що перед Вами лускатка.

Запах свіжого опенька приємний, легкий, типово грибний — з ледь помітними нотками сирої деревини і моху. Не має різких кислуватих або хімічних відтінків, які притаманні несправжнім опенькам — це важлива безпекова відмінність.

При розрізі аромат не змінюється. У висушеному вигляді гриб зберігає легкий грибний запах, але через високу вологість і тонку шапку опеньки рідко сушать — частіше маринують або солять.