Як відрізнити печерицю лугову від строфарії корончастої

Шапка 5–15 см у діаметрі, куляста у молодих грибів, потім плоска або злегка горбкувата. Поверхня біла або злегка кремова, у посушливу погоду розтріскується. Волокнисті лусочки можуть з'являтися при дозріванні. Край підгорнутий, потім рівний.

Шапка невелика: від 2 до 5 см у діаметрі, зрідка до 8 см. У молодого гриба вона півкуляста, потім опукла і врешті майже плоска, а в старих грибів край може загинатися догори.

Колір лимонно-жовтий, золотистий чи вохристий, у центрі трохи темніший. З віком і на сонці шапка блякне до блідо-жовтої. Поверхня гладенька, у вологу погоду злегка липка чи масляниста, але швидко висихає, а в старих чи пересохлих грибів може стати дрібнолускатою. По краю молодої шапки часто висять білі клаптики покривала.

Пластинки вільні (не доходять до ніжки), часті, спочатку ніжно-рожеві, потім яскраво-рожеві, у зрілих грибів — шоколадно-бурі або чорнуваті. Рожеве забарвлення пластинок — ключова ознака безпечності, що відрізняє лугову печерицю від отруйних видів із білими пластинками.

Пластинки прирослі до ніжки, часті, між ними багато коротших. У молодого гриба вони світлі, бузково-сірі, потім фіолетово-сірі, а в старого темно-фіолетово-бурі, майже чорні. Край пластинок світліший і ніби злегка пухнастий. Саме за пластинками її найпростіше відрізнити від печериць: у тих пластинки вільні й у молодості рожеві.

Споровий порошок темний, фіолетово-бурий або майже чорний. Спори гладенькі, еліпсоподібні, приблизно 7–10 × 4–5,5 мкм.

Ніжка 4–8 см заввишки, 1–2 см завтовшки, циліндрична, суцільна, рівна. Колір білий. Характерне щільне плівчасте кільце у середній частині ніжки. Вольви немає.

Ніжка коротка й міцна: від 2 до 6 см завдовжки і від 4 до 10 мм завтовшки. Вона біла, з віком іноді жовтіє, гладенька чи ледь волокниста. Усередині спершу щільна, згодом з порожниною. Біля основи часто видно білі нитки грибниці.

Кільце є головною прикметою виду. Воно плівчасте, біле, сидить у верхній половині ніжки і з віком не зникає. Зверху кільце вкрите дрібними рубчиками, а коли гриб дозріває, на нього осідають спори, і верхній бік темніє до фіолетово-бурого. Мішечка (вольви) біля основи немає.

М'якоть щільна, біла, на зрізі злегка рожевіє або залишається без змін. Не жовтіє (жовтіння — ознака отруйних видів). Смак приємний, яскраво грибний.

М'якоть біла й щільна, у центрі шапки товща, ближче до краю тоншає. На зрізі й на зламі колір не змінюється. Смак м'який, без гіркоти.

Запах виражений, анісово-мигдалевий з грибними нотами. Це один з найароматніших дикорослих грибів. При термічній обробці аромат посилюється і може домінувати в страві.

Запах слабкий, трохи редьковий, а часом майже непомітний. Борошняного запаху визначники для неї не описують: так пахне інша родичка, строфарія напівкуляста, що росте на гною. Тож за запахом строфарію корончасту не впізнати, і краще дивитися на пластинки та кільце.