Як відрізнити вольваріеллу шовковисту від блідої поганки

Шапка блідої поганки 5–15 см у діаметрі. У молодих грибів напівкуляста, з часом стає плоско-розпростертою.

Колір варіює від оливково-зеленого і жовтаво-зеленого до сіруватого і майже білого — це і ускладнює діагностику. Поверхня гладенька, у вологу погоду злегка слизька, з характерним радіальним малюнком темніших волокон, що розходяться від центру. Край шапки рівний, без смуг.

Шапка 7-18 см, спочатку яйцеподібна або дзвоникоподібна, потім розпростерто-конічна з горбком. Колір білий або кремовий, у центрі — охристо-коричневий, з шовковистими волокнистими лусочками радіальної структури. Поверхня шовковиста на дотик, з матовим блиском. Краї часто торочкуваті від залишків покривала.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки часті, тонкі, вільні — не прикріплені до ніжки. У молодих і зрілих грибах вони залишаються чисто білими — це критична діагностична ознака.

Жодного відтінку рожевого, кремового або вохряного, як у справжніх печериць. Простір між пластинками і ніжкою чітко виражений. Покривало біле, плівчасте, повністю закриває гіменофор у молодих екземплярів.

Пластинчастий гіменофор. Пластинки 6-12 мм завширшки, вільні, не прирослі до ніжки, часті. Спочатку білі, з віком стають рожевими, далі рожево-коричневими. Споровий порошок рожевий — ключова ознака.

Ніжка струнка, 7–15 см заввишки і 1–2 см завтовшки. Циліндрична, до основи розширена в характерну булавоподібну бульбу, оточену плівчастою вольвою-чохлом — головною діагностичною ознакою.

Колір біло-зеленавий, нерідко зі змієподібним візерунком слабких смужок. У верхній третині — добре розвинене звисаюче біле кільце з рештками велюму. Поверхня нижче кільця ледь луската.

Ніжка 7-19 см заввишки, 1-2,5 см у товщину, центральна, циліндрична, до основи злегка потовщена. Колір білий, гладка. Кільця немає. При основі — велика мішкоподібна біла або сірувата вольва, що щільно облягає ніжку, з широким верхнім краєм.

М'якоть біла, на зрізі кольору не змінює — і це підступно: жодна з безпекових ознак, на які звикли орієнтуватися грибники, тут не спрацьовує. М'якоть тонка, ламка в шапці, м'ясиста в основі ніжки.

Не змінює кольору при контакті з повітрям ні через хвилину, ні через годину. Жодна «ласкаво-біла м'якоть» не повинна заспокоювати — саме у білій м'якоті блідої поганки концентрація аманітинів максимальна.

м'якоть біла, у молодих грибів пружна, з віком швидко жовтіє і стає водянистою. На зрізі може злегка жовтіти. Не підлягає тривалому зберіганню — використовуйте у день збору.

Запах свіжого гриба слабкий і непомітний, у молодих екземплярів — майже відсутній. У зрілих з'являється легкий нудотно-солодкуватий тон, схожий на запах прив'ялого меду або несвіжого тіста.

Цей аромат не настільки виразний, щоб попередити недосвідченого збирача. На відміну від інших отруйних мухоморів (червоного, пантерового), бліда поганка не має різкого хімічного запаху — і це ще одна підступна риса. Сильніший аромат з'являється тільки в гнилих екземплярах.

Слабкий грибний запах. Смак м'який, ніжний, без виражених нот. Деякі джерела описують ледь відчутний редисочний відтінок у молодих екземплярах.