Як відрізнити вольваріеллу шовковисту від блідої поганки

Шапка блідої поганки 5–15 см у діаметрі. У молодих грибів напівкуляста, з часом стає плоско-розпростертою.

Колір варіює від оливково-зеленого і жовтаво-зеленого до сіруватого і майже білого — це і ускладнює діагностику. Поверхня гладенька, у вологу погоду злегка слизька, з характерним радіальним малюнком темніших волокон, що розходяться від центру. Край шапки рівний, без смуг.

Шапка 7-18 см, спочатку яйцеподібна або дзвоникоподібна, потім розпростерто-конічна з горбком. Колір білий або кремовий, у центрі — охристо-коричневий, з шовковистими волокнистими лусочками радіальної структури. Поверхня шовковиста на дотик, з матовим блиском. Краї часто торочкуваті від залишків покривала.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки часті, тонкі, вільні — не прикріплені до ніжки. У молодих і зрілих грибах вони залишаються чисто білими — це критична діагностична ознака.

Жодного відтінку рожевого, кремового або вохряного, як у справжніх печериць. Простір між пластинками і ніжкою чітко виражений. Покривало біле, плівчасте, повністю закриває гіменофор у молодих екземплярів.

Пластинчастий гіменофор. Пластинки 6-12 мм завширшки, вільні, не прирослі до ніжки, часті. Спочатку білі, з віком стають рожевими, далі рожево-коричневими. Споровий порошок рожевий — ключова ознака.

Ніжка струнка, 7–15 см заввишки і 1–2 см завтовшки. Циліндрична, до основи розширена в характерну булавоподібну бульбу, оточену плівчастою вольвою-чохлом — головною діагностичною ознакою.

Колір біло-зеленавий, нерідко зі змієподібним візерунком слабких смужок. У верхній третині — добре розвинене звисаюче біле кільце з рештками велюму. Поверхня нижче кільця ледь луската.

Ніжка 7-19 см заввишки, 1-2,5 см у товщину, центральна, циліндрична, до основи злегка потовщена. Колір білий, гладка. Кільця немає. При основі — велика мішкоподібна біла або сірувата вольва, що щільно облягає ніжку, з широким верхнім краєм.

М'якоть біла, на зрізі кольору не змінює — і це підступно: жодна з безпекових ознак, на які звикли орієнтуватися грибники, тут не спрацьовує. М'якоть тонка, ламка в шапці, м'ясиста в основі ніжки.

Не змінює кольору при контакті з повітрям ні через хвилину, ні через годину. Жодна «ласкаво-біла м'якоть» не повинна заспокоювати — саме у білій м'якоті блідої поганки концентрація аманітинів максимальна.

м'якоть біла, у молодих грибів пружна, з віком швидко жовтіє і стає водянистою. На зрізі може злегка жовтіти. Не підлягає тривалому зберіганню — використовуйте у день збору.

Запах свіжого гриба слабкий і непомітний, у молодих екземплярів — майже відсутній. У зрілих з'являється легкий нудотно-солодкуватий тон, схожий на запах прив'ялого меду або несвіжого тіста.

Цей аромат не настільки виразний, щоб попередити недосвідченого збирача. Як і в інших отруйних мухоморів (червоного, пантерового), запах у неї слабкий і невиразний, тож нічого не підказує — і це ще одна підступна риса. Сильніший аромат з'являється тільки в гнилих екземплярах.

Слабкий грибний запах. Смак м'який, ніжний, без виражених нот. Деякі джерела описують ледь відчутний редисочний відтінок у молодих екземплярах.