Як відрізнити катателазму царську від блідої поганки

Шапка блідої поганки 5–15 см у діаметрі. У молодих грибів напівкуляста, з часом стає плоско-розпростертою.

Колір варіює від оливково-зеленого і жовтаво-зеленого до сіруватого і майже білого — це і ускладнює діагностику. Поверхня гладенька, у вологу погоду злегка слизька, з характерним радіальним малюнком темніших волокон, що розходяться від центру. Край шапки рівний, без смуг.

Шапка дуже велика: 10-30 см у діаметрі, у молодого гриба напівсферична, потім — випукло-розпростерта, з широким низьким горбком у центрі. Колір сіро-коричневий, мишачо-бурий, шоколадно-сірий, у вологу погоду темніший, у суху — світліший. Поверхня гладенька, у молодого гриба — з прирослими сіруватими лусочками, у зрілого — гола. Шкірочка міцна, не знімається. Край шапки тонкий, у молодого гриба підгорнутий.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки часті, тонкі, вільні — не прикріплені до ніжки. У молодих і зрілих грибах вони залишаються чисто білими — це критична діагностична ознака.

Жодного відтінку рожевого, кремового або вохряного, як у справжніх печериць. Простір між пластинками і ніжкою чітко виражений. Покривало біле, плівчасте, повністю закриває гіменофор у молодих екземплярів.

Пластинчастий гіменофор. Пластинки часті, прирослі або злегка низхідні по ніжці. Колір білуватий до кремового, у старого гриба — з охристим відтінком. Споровий порошок білий — важлива ознака.

Ніжка струнка, 7–15 см заввишки і 1–2 см завтовшки. Циліндрична, до основи розширена в характерну булавоподібну бульбу, оточену плівчастою вольвою-чохлом — головною діагностичною ознакою.

Колір біло-зеленавий, нерідко зі змієподібним візерунком слабких смужок. У верхній третині — добре розвинене звисаюче біле кільце з рештками велюму. Поверхня нижче кільця ледь луската.

Ніжка міцна і м'ясиста: 8-15 см заввишки, 3-6 см у товщину, циліндрична або донизу потовщена, часто з кореневим відростком (кореніжкою) глибоко в ґрунт. Колір білий до сірувато-кремового. Характерна ознака — подвійне кільце: широке плівчасте кільце з двох шарів, біло-сіруваті зверху і темніші знизу. Це і є джерело плутанини з мухоморами, у яких кільце зазвичай одинарне.

М'якоть біла, на зрізі кольору не змінює — і це підступно: жодна з безпекових ознак, на які звикли орієнтуватися грибники, тут не спрацьовує. М'якоть тонка, ламка в шапці, м'ясиста в основі ніжки.

Не змінює кольору при контакті з повітрям ні через хвилину, ні через годину. Жодна «ласкаво-біла м'якоть» не повинна заспокоювати — саме у білій м'якоті блідої поганки концентрація аманітинів максимальна.

М'якуш товстий, білий, дуже щільний, м'ясистий. На зрізі кольору не змінює. Сирий — з вираженим борошнисто-огірковим запахом, після приготування аромат пом'якшується.

Запах свіжого гриба слабкий і непомітний, у молодих екземплярів — майже відсутній. У зрілих з'являється легкий нудотно-солодкуватий тон, схожий на запах прив'ялого меду або несвіжого тіста.

Цей аромат не настільки виразний, щоб попередити недосвідченого збирача. Як і в інших отруйних мухоморів (червоного, пантерового), запах у неї слабкий і невиразний, тож нічого не підказує — і це ще одна підступна риса. Сильніший аромат з'являється тільки в гнилих екземплярах.

Сильний борошнисто-огірковий, специфічний — комусь подобається, комусь не дуже. У некваліфікованому переказі іноді описують як "свіже борошно" або "стара тирса". Смак м'який, після відварювання — приємний грибний.