Як відрізнити катателазму царську від блідої поганки

Шапка блідої поганки 5–15 см у діаметрі. У молодих грибів напівкуляста, з часом стає плоско-розпростертою.

Колір варіює від оливково-зеленого і жовтаво-зеленого до сіруватого і майже білого — це і ускладнює діагностику. Поверхня гладенька, у вологу погоду злегка слизька, з характерним радіальним малюнком темніших волокон, що розходяться від центру. Край шапки рівний, без смуг.

Шапка дуже велика: 10-30 см у діаметрі, у молодого гриба напівсферична, потім — випукло-розпростерта, з широким низьким горбком у центрі. Колір сіро-коричневий, мишачо-бурий, шоколадно-сірий, у вологу погоду темніший, у суху — світліший. Поверхня гладенька, у молодого гриба — з прирослими сіруватими лусочками, у зрілого — гола. Шкірочка міцна, не знімається. Край шапки тонкий, у молодого гриба підгорнутий.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки часті, тонкі, вільні — не прикріплені до ніжки. У молодих і зрілих грибах вони залишаються чисто білими — це критична діагностична ознака.

Жодного відтінку рожевого, кремового або вохряного, як у справжніх печериць. Простір між пластинками і ніжкою чітко виражений. Покривало біле, плівчасте, повністю закриває гіменофор у молодих екземплярів.

Пластинчастий гіменофор. Пластинки часті, прирослі або злегка низхідні по ніжці. Колір білуватий до кремового, у старого гриба — з охристим відтінком. Споровий порошок білий — важлива ознака.

Ніжка струнка, 7–15 см заввишки і 1–2 см завтовшки. Циліндрична, до основи розширена в характерну булавоподібну бульбу, оточену плівчастою вольвою-чохлом — головною діагностичною ознакою.

Колір біло-зеленавий, нерідко зі змієподібним візерунком слабких смужок. У верхній третині — добре розвинене звисаюче біле кільце з рештками велюму. Поверхня нижче кільця ледь луската.

Ніжка міцна і м'ясиста: 8-15 см заввишки, 3-6 см у товщину, циліндрична або донизу потовщена, часто з кореневим відростком (кореніжкою) глибоко в ґрунт. Колір білий до сірувато-кремового. Характерна ознака — подвійне кільце: широке плівчасте кільце з двох шарів, біло-сіруваті зверху і темніші знизу. Це і є джерело плутанини з мухоморами, у яких кільце зазвичай одинарне.

М'якоть біла, на зрізі кольору не змінює — і це підступно: жодна з безпекових ознак, на які звикли орієнтуватися грибники, тут не спрацьовує. М'якоть тонка, ламка в шапці, м'ясиста в основі ніжки.

Не змінює кольору при контакті з повітрям ні через хвилину, ні через годину. Жодна «ласкаво-біла м'якоть» не повинна заспокоювати — саме у білій м'якоті блідої поганки концентрація аманітинів максимальна.

М'якуш товстий, білий, дуже щільний, м'ясистий. На зрізі кольору не змінює. Сирий — з вираженим борошнисто-огірковим запахом, після приготування аромат пом'якшується.

Запах свіжого гриба слабкий і непомітний, у молодих екземплярів — майже відсутній. У зрілих з'являється легкий нудотно-солодкуватий тон, схожий на запах прив'ялого меду або несвіжого тіста.

Цей аромат не настільки виразний, щоб попередити недосвідченого збирача. На відміну від інших отруйних мухоморів (червоного, пантерового), бліда поганка не має різкого хімічного запаху — і це ще одна підступна риса. Сильніший аромат з'являється тільки в гнилих екземплярах.

Сильний борошнисто-огірковий, специфічний — комусь подобається, комусь не дуже. У некваліфікованому переказі іноді описують як "свіже борошно" або "стара тирса". Смак м'який, після відварювання — приємний грибний.