Як відрізнити сироїжку зелену велику від блідої поганки

Шапка блідої поганки 5–15 см у діаметрі. У молодих грибів напівкуляста, з часом стає плоско-розпростертою.

Колір варіює від оливково-зеленого і жовтаво-зеленого до сіруватого і майже білого — це і ускладнює діагностику. Поверхня гладенька, у вологу погоду злегка слизька, з характерним радіальним малюнком темніших волокон, що розходяться від центру. Край шапки рівний, без смуг.

Шапка 5-10 см у діаметрі, у молодого опукла з підвернутим краєм, з віком стає плоско-розпростертою з ледь вдавленим центром. Шкірочка гладенька, у вологу погоду слизька, у суху — суха матова, легко знімається на 2/3 шапки до центру. Колір сіро-зелений, трав'янисто-зелений, оливково-зелений, у центрі — насиченіший до темно-зеленого, до краю — світліший з вицвітанням до сіруватого. Край у дозрілих з тонкими радіальними рубчиками.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки часті, тонкі, вільні — не прикріплені до ніжки. У молодих і зрілих грибах вони залишаються чисто білими — це критична діагностична ознака.

Жодного відтінку рожевого, кремового або вохряного, як у справжніх печериць. Простір між пластинками і ніжкою чітко виражений. Покривало біле, плівчасте, повністю закриває гіменофор у молодих екземплярів.

Пластинчастий гіменофор — пластинки приросли або вільні від ніжки, середньо часті, тонкі, ламкі. Колір спочатку білі, з віком — кремові з блідим охряним відтінком. Споровий порошок кремово-білий до блідо-охряного.

Ніжка струнка, 7–15 см заввишки і 1–2 см завтовшки. Циліндрична, до основи розширена в характерну булавоподібну бульбу, оточену плівчастою вольвою-чохлом — головною діагностичною ознакою.

Колір біло-зеленавий, нерідко зі змієподібним візерунком слабких смужок. У верхній третині — добре розвинене звисаюче біле кільце з рештками велюму. Поверхня нижче кільця ледь луската.

Ніжка 4-8 см заввишки, 1-2 см у товщину, щільна, циліндрична, у старого з порожниною всередині. Колір білий до кремово-білого, без виражених плям. Поверхня гладенька з тонкими повздовжніми зморшками. Без кільця, без вольви — діагностично-відрізняюча риса від бледої поганки.

М'якоть біла, на зрізі кольору не змінює — і це підступно: жодна з безпекових ознак, на які звикли орієнтуватися грибники, тут не спрацьовує. М'якоть тонка, ламка в шапці, м'ясиста в основі ніжки.

Не змінює кольору при контакті з повітрям ні через хвилину, ні через годину. Жодна «ласкаво-біла м'якоть» не повинна заспокоювати — саме у білій м'якоті блідої поганки концентрація аманітинів максимальна.

М'якуш щільний, ламкий, білий, на зрізі — кольору не змінює або повільно жовтіє. Запах слабкий приємний фруктово-грибний, смак м'який, без гіркоти і їдкості (тест на язик).

Запах свіжого гриба слабкий і непомітний, у молодих екземплярів — майже відсутній. У зрілих з'являється легкий нудотно-солодкуватий тон, схожий на запах прив'ялого меду або несвіжого тіста.

Цей аромат не настільки виразний, щоб попередити недосвідченого збирача. На відміну від інших отруйних мухоморів (червоного, пантерового), бліда поганка не має різкого хімічного запаху — і це ще одна підступна риса. Сильніший аромат з'являється тільки в гнилих екземплярах.

Слабкий приємний фруктово-грибний, без різких особливостей.