Як відрізнити сироїжку зелену велику від блідої поганки

Шапка блідої поганки 5–15 см у діаметрі. У молодих грибів напівкуляста, з часом стає плоско-розпростертою.

Колір варіює від оливково-зеленого і жовтаво-зеленого до сіруватого і майже білого — це і ускладнює діагностику. Поверхня гладенька, у вологу погоду злегка слизька, з характерним радіальним малюнком темніших волокон, що розходяться від центру. Край шапки рівний, без смуг.

Шапка 5-10 см у діаметрі, у молодого опукла з підвернутим краєм, з віком стає плоско-розпростертою з ледь вдавленим центром. Шкірочка гладенька, у вологу погоду слизька, у суху — суха матова, легко знімається на 2/3 шапки до центру. Колір сіро-зелений, трав'янисто-зелений, оливково-зелений, у центрі — насиченіший до темно-зеленого, до краю — світліший з вицвітанням до сіруватого. Край у дозрілих з тонкими радіальними рубчиками.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки часті, тонкі, вільні — не прикріплені до ніжки. У молодих і зрілих грибах вони залишаються чисто білими — це критична діагностична ознака.

Жодного відтінку рожевого, кремового або вохряного, як у справжніх печериць. Простір між пластинками і ніжкою чітко виражений. Покривало біле, плівчасте, повністю закриває гіменофор у молодих екземплярів.

Пластинчастий гіменофор — пластинки приросли або вільні від ніжки, середньо часті, тонкі, ламкі. Колір спочатку білі, з віком — кремові з блідим охряним відтінком. Споровий порошок кремово-білий до блідо-охряного.

Ніжка струнка, 7–15 см заввишки і 1–2 см завтовшки. Циліндрична, до основи розширена в характерну булавоподібну бульбу, оточену плівчастою вольвою-чохлом — головною діагностичною ознакою.

Колір біло-зеленавий, нерідко зі змієподібним візерунком слабких смужок. У верхній третині — добре розвинене звисаюче біле кільце з рештками велюму. Поверхня нижче кільця ледь луската.

Ніжка 4-8 см заввишки, 1-2 см у товщину, щільна, циліндрична, у старого з порожниною всередині. Колір білий до кремово-білого, без виражених плям. Поверхня гладенька з тонкими повздовжніми зморшками. Без кільця, без вольви — діагностично-відрізняюча риса від блідої поганки.

М'якоть біла, на зрізі кольору не змінює — і це підступно: жодна з безпекових ознак, на які звикли орієнтуватися грибники, тут не спрацьовує. М'якоть тонка, ламка в шапці, м'ясиста в основі ніжки.

Не змінює кольору при контакті з повітрям ні через хвилину, ні через годину. Жодна «ласкаво-біла м'якоть» не повинна заспокоювати — саме у білій м'якоті блідої поганки концентрація аманітинів максимальна.

М'якуш щільний, ламкий, білий, на зрізі — кольору не змінює або повільно жовтіє. Запах слабкий приємний фруктово-грибний, смак м'який, без гіркоти і їдкості (тест на язик).

Запах свіжого гриба слабкий і непомітний, у молодих екземплярів — майже відсутній. У зрілих з'являється легкий нудотно-солодкуватий тон, схожий на запах прив'ялого меду або несвіжого тіста.

Цей аромат не настільки виразний, щоб попередити недосвідченого збирача. Як і в інших отруйних мухоморів (червоного, пантерового), запах у неї слабкий і невиразний, тож нічого не підказує — і це ще одна підступна риса. Сильніший аромат з'являється тільки в гнилих екземплярах.

Слабкий приємний фруктово-грибний, без різких особливостей.