Як відрізнити веселку звичайну від блідої поганки

Шапка блідої поганки 5–15 см у діаметрі. У молодих грибів напівкуляста, з часом стає плоско-розпростертою.

Колір варіює від оливково-зеленого і жовтаво-зеленого до сіруватого і майже білого — це і ускладнює діагностику. Поверхня гладенька, у вологу погоду злегка слизька, з характерним радіальним малюнком темніших волокон, що розходяться від центру. Край шапки рівний, без смуг.

У стадії яйця — біла або кремова сферична куля 4-6 см, з товстою слизькою оболонкою. У дозрілому грибі — дзвоникоподібна шапка 3-5 см висотою, вкрита темно-оливковою або зеленувато-коричневою слизовою глебою з комірчастою структурою.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки часті, тонкі, вільні — не прикріплені до ніжки. У молодих і зрілих грибах вони залишаються чисто білими — це критична діагностична ознака.

Жодного відтінку рожевого, кремового або вохряного, як у справжніх печериць. Простір між пластинками і ніжкою чітко виражений. Покривало біле, плівчасте, повністю закриває гіменофор у молодих екземплярів.

Гіменофор представлений слизовою глебою на поверхні шапки. Спори дрібні, переносять їх мухи, яких приваблює потужний запах падла — це спеціалізований механізм диспергування веселкових.

Ніжка струнка, 7–15 см заввишки і 1–2 см завтовшки. Циліндрична, до основи розширена в характерну булавоподібну бульбу, оточену плівчастою вольвою-чохлом — головною діагностичною ознакою.

Колір біло-зеленавий, нерідко зі змієподібним візерунком слабких смужок. У верхній третині — добре розвинене звисаюче біле кільце з рештками велюму. Поверхня нижче кільця ледь луската.

Ніжка 12-22 см заввишки, 2-4 см у товщину, біла або кремова, циліндрична, всередині порожниста. Поверхня губчаста, ніжна, ламка. Виростає з яйця за 2-4 години — це один з найшвидших темпів росту серед грибів.

М'якоть біла, на зрізі кольору не змінює — і це підступно: жодна з безпекових ознак, на які звикли орієнтуватися грибники, тут не спрацьовує. М'якоть тонка, ламка в шапці, м'ясиста в основі ніжки.

Не змінює кольору при контакті з повітрям ні через хвилину, ні через годину. Жодна «ласкаво-біла м'якоть» не повинна заспокоювати — саме у білій м'якоті блідої поганки концентрація аманітинів максимальна.

У стадії яйця — біла з зеленуватим желатиновим шаром під оболонкою, пружна, з ніжним смаком. У дозрілому грибі — губчаста, ламка, біла. На розрізі кольору не змінює.

Запах свіжого гриба слабкий і непомітний, у молодих екземплярів — майже відсутній. У зрілих з'являється легкий нудотно-солодкуватий тон, схожий на запах прив'ялого меду або несвіжого тіста.

Цей аромат не настільки виразний, щоб попередити недосвідченого збирача. На відміну від інших отруйних мухоморів (червоного, пантерового), бліда поганка не має різкого хімічного запаху — і це ще одна підступна риса. Сильніший аромат з'являється тільки в гнилих екземплярах.

У молодому яйці — слабкий, ледь грибний, з відтінком редиски. У дозрілому грибі — надзвичайно сильний, неприємний, нагадує падло або гниюче м'ясо. Запах розноситься повітрям на десятки метрів і приваблює мух, що поширюють спори.