Як відрізнити веселку звичайну від блідої поганки

Шапка блідої поганки 5–15 см у діаметрі. У молодих грибів напівкуляста, з часом стає плоско-розпростертою.

Колір варіює від оливково-зеленого і жовтаво-зеленого до сіруватого і майже білого — це і ускладнює діагностику. Поверхня гладенька, у вологу погоду злегка слизька, з характерним радіальним малюнком темніших волокон, що розходяться від центру. Край шапки рівний, без смуг.

У стадії яйця — біла або кремова сферична куля 4-6 см, з товстою слизькою оболонкою. У дозрілому грибі — дзвоникоподібна шапка 3-5 см висотою, вкрита темно-оливковою або зеленувато-коричневою слизовою глебою з комірчастою структурою.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки часті, тонкі, вільні — не прикріплені до ніжки. У молодих і зрілих грибах вони залишаються чисто білими — це критична діагностична ознака.

Жодного відтінку рожевого, кремового або вохряного, як у справжніх печериць. Простір між пластинками і ніжкою чітко виражений. Покривало біле, плівчасте, повністю закриває гіменофор у молодих екземплярів.

Гіменофор представлений слизовою глебою на поверхні шапки. Спори дрібні, переносять їх мухи, яких приваблює потужний запах падла — це спеціалізований механізм диспергування веселкових.

Ніжка струнка, 7–15 см заввишки і 1–2 см завтовшки. Циліндрична, до основи розширена в характерну булавоподібну бульбу, оточену плівчастою вольвою-чохлом — головною діагностичною ознакою.

Колір біло-зеленавий, нерідко зі змієподібним візерунком слабких смужок. У верхній третині — добре розвинене звисаюче біле кільце з рештками велюму. Поверхня нижче кільця ледь луската.

Ніжка 12-22 см заввишки, 2-4 см у товщину, біла або кремова, циліндрична, всередині порожниста. Поверхня губчаста, ніжна, ламка. Виростає з яйця за 2-4 години — це один з найшвидших темпів росту серед грибів.

М'якоть біла, на зрізі кольору не змінює — і це підступно: жодна з безпекових ознак, на які звикли орієнтуватися грибники, тут не спрацьовує. М'якоть тонка, ламка в шапці, м'ясиста в основі ніжки.

Не змінює кольору при контакті з повітрям ні через хвилину, ні через годину. Жодна «ласкаво-біла м'якоть» не повинна заспокоювати — саме у білій м'якоті блідої поганки концентрація аманітинів максимальна.

У стадії яйця — біла з зеленуватим желатиновим шаром під оболонкою, пружна, з ніжним смаком. У дозрілому грибі — губчаста, ламка, біла. На розрізі кольору не змінює.

Запах свіжого гриба слабкий і непомітний, у молодих екземплярів — майже відсутній. У зрілих з'являється легкий нудотно-солодкуватий тон, схожий на запах прив'ялого меду або несвіжого тіста.

Цей аромат не настільки виразний, щоб попередити недосвідченого збирача. Як і в інших отруйних мухоморів (червоного, пантерового), запах у неї слабкий і невиразний, тож нічого не підказує — і це ще одна підступна риса. Сильніший аромат з'являється тільки в гнилих екземплярах.

У молодому яйці — слабкий, ледь грибний, з відтінком редиски. У дозрілому грибі — надзвичайно сильний, неприємний, нагадує падло або гниюче м'ясо. Запах розноситься повітрям на десятки метрів і приваблює мух, що поширюють спори.