Білопечериця довгокореневаLeucoagaricus barssii
Паспорт
- Гіменофор
- Пластинчастий
- Колір шапки
- Білий
- Розмір
- Середній (5–15 см)
✓ Їстівний
Швидкі відповіді
Опис
Білопечериця довгокоренева (Leucoagaricus barssii, синонім — Leucocoprinus barssii) — рідкісний вид великих білих пластинчастих грибів з родини Печеричевих. Видову назву barssii дано на честь людини, а от старий синонім macrorhiza («великокоренева») вказує на характерну витягнуту основу ніжки, що інколи нагадує «корінь», заглиблений у ґрунт. Гриб великого розміру з білою або кремовою шапинкою, покритою тонкими волокнами і дрібними лусочками.
В Україні зустрічається рідко, переважно у відкритих місцях: луги, пасовища, відкриті парки, узлісся, рідше у занедбаних садках і городах. Любить багаті органікою ґрунти. По всій лісостеповій смузі і Лісостепу, рідше у Поліссі. Не пов'язаний з конкретним мікоризним партнером — сапротроф. У Сполучених Штатах (особливо на Західному Узбережжі) гриб помітно частіший, в Європі трапляється рідше.
Їстівність — формально їстівний, але обмежена практична цінність. М'якуш білий, ніжний, з приємним запахом, м'яким смаком. Однак рід Leucoagaricus / Leucocoprinus близький до отруйних дрібних лепіот, тому новачкам цей вид не підходить: збирати його можна лише після професійного визначення. Смак тут нічого не підкаже: смертельно отруйні лепіоти і бліда поганка теж мають приємний смак, тож пробувати гриб для перевірки не можна. Старі екземпляри стають жорстувато-волокнистими і неїстівними. Найкраще — молоді міцні шапинки.
Шапка
Капелюшок 4–8 см, у молодих грибів напівкулястий, потім розпрямляється до плоско-опуклого, у дозрілих часто увігнутий або з невеликим центральним бугорком. Поверхня волокниста, з розкиданими тонкими лусочками. Колір білий до кремового, у центрі трохи темніший.
Гіменофор
Пластинки вільні (не торкаються ніжки), білі або кремові, частий. Споровий порошок білий.
Ніжка
Ніжка 4–8 см заввишки, циліндрична або злегка звужена донизу. Біла, гладенька. Найхарактерніша ознака — широке плівчасте кільце у верхній частині (annulus), що часто опадає у дозрілих. Основа ніжки інколи з невеликим коренеподібним продовженням, заглибленим у ґрунт.
М'якоть
М'якуш білий, тонкий, у молодих пружний, у старих волокнистий. На розрізі НЕ змінює кольору. Текстура ніжна у капелюшку, твердіша у ніжці.
Запах
Запах приємний, свіжий, ледь грибний. Смак м'який, без виразних нот.
›Наукові синоніми (10)
Lepiota barssii Zeller (1934), Leucocoprinus macrorhizus Locq. (1943), Lepiota pinguipes A. Pearson (1952), Leucoagaricus pinguipes Bon (1981), Leucoagaricus macrorhizus var. pinguipes Alessio (1988), Lepiota macrorhiza Locq. (1953), Leucoagaricus macrorhizus Locq. (1968), Leucocoprinus macrorhizus D.A. Reid (1989), Leucoagaricus barssii Vellinga (2000), Leucoagaricus barssii var. bulbobasilarus B. Kumari & Atri (2013)
Знахідки читачів · 0
Фото читачів не перевіряються експертом. Позначка «Підтверджено» означає згоду грибників у стрічці, а не гарантію. Сумніваєтесь — не беріть.
Близькі види
Гриби того ж роду й середовища — щоб вивчати поряд і не плутати між собою.
Лепіота червонопластинчаста
Leucoagaricus leucothites
Дощовик гігантський
Calvatia gigantea
Дощовик грушеподібний
Lycoperdon pyriforme
Дощовик їстівний
Lycoperdon perlatum
Дощовик луговий
Lycoperdon pratense
Дощовик умбровий
Lycoperdon umbrinum
Лікопердон соскоподібний
Lycoperdon mammiforme
Печериця великоспорова
Agaricus urinascens
Часті запитання
Чи безпечно збирати?
Тільки якщо ви впевнено визначаєте рід Leucoagaricus і відрізняєте його від отруйних дрібних лепіот (Lepiota). Якщо є хоч найменші сумніви — НЕ беріть. Серед лепіотоподібних грибів є смертельно небезпечні види. Великий розмір і широке плівчасте кільце — лише допоміжні ознаки, вони не гарантують безпеки. Новачкам цей гриб не збирати.
Чим відрізняється від отруйних дрібних лепіот?
Розмір тут лише допоміжна ознака: білопечериця довгокоренева зазвичай масивніша, з товстішою ніжкою, а смертельно отруйні лепіоти частіше дрібні, з тонкою ніжкою. Але розміри перекриваються, особливо в молодих грибів, тож покладатися на них не можна. Новачкам цей вид не збирати. Колір м'якуша теж не допоможе: він буває білим і в смертельно отруйних лепіот.
Де шукати в Україні?
Луги, пасовища, відкриті парки, узлісся, рідше занедбані сільські городи. По всій лісостеповій і степовій смузі, рідше у Поліссі. Любить багаті органікою ґрунти. У типових лісах не зустрічається.
Коли плодоносить?
З середини літа до пізньої осені: липень — листопад. Пік у вересні-жовтні. Любить помірно-вологу теплу осінь. У дуже сухі або холодні роки рідкісна.
Чим відрізняється від інших білопечериць?
Leucoagaricus leucothites (білопечериця рум'яніюча) — частіший вид, пластинки в молодих грибів білі, з віком рожевіють. У L. barssii пластинки стабільно білі. L. naucinus — теж білі пластинки, але капелюшок гладший. Розмір довгокореневої — більший за обидва види.
Чи росте у лісі?
Рідко. Це переважно відкритий вид — луги, пасовища, узбіччя польових доріг. У типових тінистих лісах не зустрічається. У парках з рідким деревостаном і у садках з газоном — частіше.
Як готувати?
Молодий капелюшок із закритими пластинками — найкраще. Зняти жорстку шкіру з ніжки. Капелюшок панірувати у борошні і смажити на маслі (як шніцель) або тушкувати з овочами. З алкоголем краще не поєднувати: особливої реакції не описано, але гриби й так важка їжа для шлунка.
Чи є побічна реакція з алкоголем?
Особливої реакції з алкоголем, як у гнойовика сірого, для білопечериць не описано. Та гриби й так важка їжа для шлунка, тож обережний підхід — не поєднувати їх з алкоголем.
Білопечериця довгокоренева їстівна чи отруйна?
Білопечериця довгокоренева: трубчастий чи пластинчастий?
Яка шапка у білопечериці довгокореневої?
Яка ніжка у білопечериці довгокореневої?
Джерела
- [1]Вікіпедія (українська)
- [2]Атлас грибів України, Зеров Д.К. (1979)
- [3]MycoBank Database
- [4]Index Fungorum
- [5]GBIF
- [6]iNaturalist Ukraine