Як відрізнити порхавку чорніючу від блідої поганки

Шапка блідої поганки 5–15 см у діаметрі. У молодих грибів напівкуляста, з часом стає плоско-розпростертою.

Колір варіює від оливково-зеленого і жовтаво-зеленого до сіруватого і майже білого — це і ускладнює діагностику. Поверхня гладенька, у вологу погоду злегка слизька, з характерним радіальним малюнком темніших волокон, що розходяться від центру. Край шапки рівний, без смуг.

Плодове тіло куляста або злегка приплюснута «куля» 3–6 см у поперечнику, без ніжки. Зовнішня поверхня молодого гриба гладенька, біла або кремова. У дозрілих відстає лусочками, оголюючи темну внутрішню стінку. У старих повністю темно-пурпурово-коричнева або майже чорна.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки часті, тонкі, вільні — не прикріплені до ніжки. У молодих і зрілих грибах вони залишаються чисто білими — це критична діагностична ознака.

Жодного відтінку рожевого, кремового або вохряного, як у справжніх печериць. Простір між пластинками і ніжкою чітко виражений. Покривало біле, плівчасте, повністю закриває гіменофор у молодих екземплярів.

Гіменіальний шар внутрішній — увесь внутрішній простір плодового тіла. У молодих — суцільна біла плотна тканина (глеба). У дозрілих перетворюється на порошкоподібну темну спорову масу. Спори оливково-коричневі, з тонкими хвостиками.

Ніжка струнка, 7–15 см заввишки і 1–2 см завтовшки. Циліндрична, до основи розширена в характерну булавоподібну бульбу, оточену плівчастою вольвою-чохлом — головною діагностичною ознакою.

Колір біло-зеленавий, нерідко зі змієподібним візерунком слабких смужок. У верхній третині — добре розвинене звисаюче біле кільце з рештками велюму. Поверхня нижче кільця ледь луската.

Ніжки немає. Плодове тіло прикріплюється до ґрунту коротким міцелійним тяжем, який часто відривається — і дозрілі гриби можуть котитися вітром, розсіюючи спори через апікальний отвір.

М'якоть біла, на зрізі кольору не змінює — і це підступно: жодна з безпекових ознак, на які звикли орієнтуватися грибники, тут не спрацьовує. М'якоть тонка, ламка в шапці, м'ясиста в основі ніжки.

Не змінює кольору при контакті з повітрям ні через хвилину, ні через годину. Жодна «ласкаво-біла м'якоть» не повинна заспокоювати — саме у білій м'якоті блідої поганки концентрація аманітинів максимальна.

Глеба (внутрішня тканина) у молодих білий, пружний, з ніжною текстурою. У стадії дозрівання набирає жовто-сіруватого відтінку — у такій стадії гриб уже не їстівний. У старих перетворюється на сухий темний порошок (спорова маса).

Запах свіжого гриба слабкий і непомітний, у молодих екземплярів — майже відсутній. У зрілих з'являється легкий нудотно-солодкуватий тон, схожий на запах прив'ялого меду або несвіжого тіста.

Цей аромат не настільки виразний, щоб попередити недосвідченого збирача. На відміну від інших отруйних мухоморів (червоного, пантерового), бліда поганка не має різкого хімічного запаху — і це ще одна підступна риса. Сильніший аромат з'являється тільки в гнилих екземплярах.

Запах слабкий, ледь грибний, у молодих — нагадує свіже білкове тісто. Смак м'який, нейтральний, у деяких екземплярах ледь горіховий.