Як відрізнити гігрофор жовтувато-білий від блідої поганки

Шапка блідої поганки 5–15 см у діаметрі. У молодих грибів напівкуляста, з часом стає плоско-розпростертою.

Колір варіює від оливково-зеленого і жовтаво-зеленого до сіруватого і майже білого — це і ускладнює діагностику. Поверхня гладенька, у вологу погоду злегка слизька, з характерним радіальним малюнком темніших волокон, що розходяться від центру. Край шапки рівний, без смуг.

Шапка 4-8 см (молоді — 4-5 см), спочатку напівсферична, потім випукло-розпростерта з невеликим горбком. Колір білий або кремово-білий, з ледь жовтуватим відтінком, особливо в центрі. Поверхня волога І слизька у вологу погоду — товстий шар прозорого слизу. У суху — підсихає, стає гладкою.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки часті, тонкі, вільні — не прикріплені до ніжки. У молодих і зрілих грибах вони залишаються чисто білими — це критична діагностична ознака.

Жодного відтінку рожевого, кремового або вохряного, як у справжніх печериць. Простір між пластинками і ніжкою чітко виражений. Покривало біле, плівчасте, повністю закриває гіменофор у молодих екземплярів.

Пластинчастий гіменофор. Пластинки рідкі, товсті, низхідні на ніжку (типова ознака роду). Спочатку білі, з віком набувають кремового відтінку. Споровий порошок білий.

Ніжка струнка, 7–15 см заввишки і 1–2 см завтовшки. Циліндрична, до основи розширена в характерну булавоподібну бульбу, оточену плівчастою вольвою-чохлом — головною діагностичною ознакою.

Колір біло-зеленавий, нерідко зі змієподібним візерунком слабких смужок. У верхній третині — добре розвинене звисаюче біле кільце з рештками велюму. Поверхня нижче кільця ледь луската.

Ніжка до 10 см заввишки, 0,5-1,5 см у товщину, циліндрична або до основи звужена. Колір білий, поверхня слизька у вологу погоду, з білим борошнистим нальотом у верхній частині. Усередині порожниста. Кільця немає.

М'якоть біла, на зрізі кольору не змінює — і це підступно: жодна з безпекових ознак, на які звикли орієнтуватися грибники, тут не спрацьовує. М'якоть тонка, ламка в шапці, м'ясиста в основі ніжки.

Не змінює кольору при контакті з повітрям ні через хвилину, ні через годину. Жодна «ласкаво-біла м'якоть» не повинна заспокоювати — саме у білій м'якоті блідої поганки концентрація аманітинів максимальна.

м'якуш білий, щільний у молодих, з віком стає водянистим. На зрізі кольору не змінює. Слабкий грибний смак, не виражений.

Запах свіжого гриба слабкий і непомітний, у молодих екземплярів — майже відсутній. У зрілих з'являється легкий нудотно-солодкуватий тон, схожий на запах прив'ялого меду або несвіжого тіста.

Цей аромат не настільки виразний, щоб попередити недосвідченого збирача. На відміну від інших отруйних мухоморів (червоного, пантерового), бліда поганка не має різкого хімічного запаху — і це ще одна підступна риса. Сильніший аромат з'являється тільки в гнилих екземплярах.

Слабкий грибний запах, ледь приємний. Деякі джерела описують відтінок мигдалю або смоли. Смак невиражений, м'який.