Глива королівськаPleurotus eryngii

Шапка гливи королівської сягає від 4 до 12, у культивованих екземплярів до 15 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона опукла з підгорнутим краєм, з віком стає плоскою чи лійкоподібно-вгнутою. Поверхня гладенька, суха чи ледь оксамитова, матова. Забарвлення сіро-буре, світло-коричневе чи бежеве, у центрі темніше, нерідко з тоншими радіальними волокнами. У дикорослих грибів шапка зазвичай менша й темніша, ніж у тепличних.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки білі чи кремові, доволі часті, помітно спускаються по ніжці (низхідні), нерідко аж до її основи. Споровий порошок білуватий чи блідо-рожевий. Низхідні білі пластинки у поєднанні з товстою центральною ніжкою вирізняють королівську гливу з-поміж бічноногих деревних гльов.

Ніжка — найприкметніша риса виду: товста, щільна, біла, центральна або трохи ексцентрична, заввишки від 3 до 10 сантиметрів і завтовшки 1–3 сантиметри, нерідко булавоподібно потовщена. Саме вона дає основну масу їстівної м'якоті. На відміну від інших гльов із короткою бічною ніжкою, тут ніжка добре розвинена й м'ясиста. Кільця та вольви немає.

М'якоть біла, щільна, пружна, майже хрящувата, на зрізі кольору не змінює. Смак приємний, горіхово-грибний, із насиченою умамі-ноткою, що повноцінно розкривається лише під час готування. Завдяки щільній текстурі м'якоть майже не уварюється й не розкисає, добре тримає форму, за що гриб і цінують у кухні.

Запах слабкий, приємний, грибний, у свіжому грибі дещо невиразний, а під час готування стає насиченим. Аромат не є визначальною ознакою; гриб упізнають за товстою білою ніжкою, низхідними пластинками та ростом на ґрунті серед степових зонтичних.