Летарія лисячаLetharia vulpina
Перевірено експертомПаспорт
- Їстівність
- Отруйний
- Сезон
- Січ. — Груд.
- Гіменофор
- Гладкий
- Колір шапки
- Жовтий
- Розмір
- Малий (до 5 см)
- Запах
- Хімічний
- Перевірено
- Так ✓
ОТРУЙНИЙ
Вживання спричиняє отруєння. Не збирайте без впевненої ідентифікації.
Отруйний. Основний токсин — вулпінова кислота (специфічний жовтий поліфенольний пігмент). Механізм — інгібує мітохондріальне дихання, блокує окисне фосфорилювання, особливо ефективна проти ссавців-м'ясоїдних. У вовків і лисиць викликає швидку загибель через відмову органів і дихальну недостатність. Для людей оральна летальна доза не визначена точно, але описані випадки серйозних отруєнь з ураженням нирок, печінки і ЦНС при випадковому вживанні (рідко — в основному це були діти, які жували яскраві «бороди»). Симптоми: нудота, блювання, біль у животі, слабкість, гіпотермія, у важких випадках — судоми, кома, поліорганна недостатність. Антидота специфічного немає, лікування симптоматичне: промивання шлунка, активоване вугілля, інфузійна терапія, моніторинг функції нирок і печінки. Шкіра — при тривалому контакті можливі контактні дерматити. Зовнішнє використання як барвник для вовни (поширене у Скандинавії історично) — відносно безпечне, але працювати треба в рукавичках. Принцип: не пробувати, не жувати, не залишати в доступі для дітей чи свійських тварин. Це один з небагатьох справді отруйних лишайників, і це треба пам'ятати.
При підозрі на отруєння — негайно викликайте швидку: 103
Швидкі відповіді
Де шукати?
Хвойний ліс
Коли з'являється?
Січ. — Груд.
Активні місяці: Січень, Лютий, Березень, Квітень, Травень, Червень, Липень, Серпень, Вересень, Жовтень, Листопад, Грудень.
Як впізнати? Три ознаки
- Колір шапки: Жовтий, Оливковий
- Форма шапки: Неправильна
- Запах: Хімічний
Опис
Летарія лисяча, або «лисяча отрута» (Letharia vulpina) — це не звичайний шапковий гриб, а лишайник з родини пармелієвих. Лишайники — це симбіотичний організм з гриба-мікобіонта і водорості-фотобіонта, який сучасна систематика відносить до царства Fungi. Летарія виглядає як яскраво-жовто-зелені кущисті «бороди», що розростаються на корі хвойних дерев (особливо ялини, модрини, кедра) у гірських місцевостях. Колір настільки інтенсивно жовто-зелений, що його використовували як натуральний барвник для вовни.
Назву «лисяча отрута» (vulpina з латини — «лисячий») лишайник отримав через свою історичну роль: у Скандинавії, Сибіру і на Аляскі його використовували для отруєння вовків і лисиць — м'ясо, посипане порошком летарії, або туші тварин, начинені змішкою з нею. Отрута — вулпінова кислота, специфічний жовтий пігмент, який є потужним інгібітором мітохондріального дихання. Це робить летарію однією з небагатьох справді токсичних лишайникових видів — більшість лишайників безпечні або легко-їстівні.
В Україні дуже рідкісна — відомі поодинокі знахідки у високогірних карпатських лісах, на старих смереках і ялицях. Не є об'єктом збирання — ні харчового (отруйний), ні промислового (мало). У культурній історії — цікавий приклад використання лишайника як полювальної отрути.
Шапка
Не має класичної «шапки». Талом (тіло лишайника) кущисте, жовто-зелене до яскраво-сірчано-жовтого, висотою 3-10 см, формує густі «бороди» або подушечки на корі дерев. Лопаті талому тонкі (1-3 мм), волокнисті, розгалужені.
Гіменофор
Як гриб-мікобіонт належить до аскоміцетів — спори утворюються в апотеціях (відкритих чашечкоподібних плодових тілах) на поверхні талому. Апотеції рідкісні в природі, темно-коричневі, 2-5 мм у діаметрі. Більшість розмноження — фрагментарне (відламані шматочки талому).
Ніжка
Ніжки немає — лишайник кріпиться до субстрату (кори) основою талому.
М'якоть
Лишайникова тканина щільна, шкірясто-волокниста, у сухому стані крихка, при змочуванні стає еластичною. Жовтий пігмент (вулпінова кислота) пронизує весь талом і не зникає при висиханні.
Запах
Запах слабкий, специфічний «лишайниковий», ледь землистий. Свіжо потертий талом може пахнути ледь хімічно через виділення вулпінової кислоти.
›Наукові синоніми (2)
Evernia vulpina (L.) Ach., Letharia vulpina — вид лишайників родини пармелієвих (Parmeliaceae).
Близькі види
Гриби того ж роду й середовища — щоб вивчати поряд і не плутати між собою.
Менегація продірявлена
Menegazzia terebrata
Білий гриб сосновий
Boletus pinophilus
Опеньок темний
Armillaria ostoyae
Лисичка бліда
Cantharellus pallens
Лисичка горбата
Cantharellula umbonata
Лійочник трубковидний
Craterellus tubaeformis
Маслюк білий
Suillus placidus
Маслюк Клінтона
Suillus clintonianus
Часті запитання
Лишайник може бути отруйним?
Так, але це рідкість. Більшість лишайників безпечні або їстівні (як «ягель» для оленів). Летарія лисяча — один з невеликого списку справді отруйних: містить вулпінову кислоту, яка блокує клітинне дихання. Не пробувати, не жувати, в роті не тримати.
Чому її називають «лисячою отрутою»?
Бо у Скандинавії, Сибіру і на Аляскі її історично використовували для отруєння вовків і лисиць — м'ясо, посипане порошком летарії, залишали як приманку. Тварини гинули через відмову органів. Зараз така практика заборонена в усіх цивілізованих країнах, але назва прижилась.
Що буде, якщо випадково з'їсти?
Через 1-4 години — нудота, блювання, біль у животі, слабкість. У серйозних випадках уражуються нирки, печінка, центральна нервова система. Негайно викликати швидку (103) і повідомити що з'їли «жовто-зелений лишайник з ялини». Промивання шлунка, активоване вугілля, інфузійна терапія в лікарні. Чим швидше — тим краще.
Де вона росте?
На корі старих хвойних дерев — переважно ялини, модрини, ялиці, кедра. У гірських місцевостях, у незабруднених лісах (лишайники чутливі до забруднення повітря). В Україні — рідкісні знахідки у високогірних карпатських лісах.
У яких регіонах України?
Високогірні ліси Карпат (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська області) — поодинокі знахідки на старих смереках і ялицях у Чорногорі, Горганах, Сколівських Бескидах. На рівнині не зустрічається.
Коли її можна побачити?
Лишайники не плодоносять сезонно — вони присутні цілий рік, ростуть повільно (1-3 мм на рік), живуть десятиліттями. На дереві помітні в будь-який сезон, особливо контрастно в сірому зимовому або весняному лісі завдяки яскраво-жовто-зеленому кольору.
З чим її плутають?
З уснеями (Usnea) — інший рід «бородатих» лишайників, але вони сіро-зелені або зеленувато-білі, не яскраво-жовті. З евернією (Evernia) — теж лишайник, але тон зелено-сірий. Яскравий жовто-сірчаний колір — однозначна ознака Letharia.
А їстівні лишайники теж бувають?
Так — у північних народів традиційно вживають «ісландський мох» (Cetraria islandica), «оленій ягель» (Cladonia), деякі види Umbilicaria. Вони багаті на полісахариди, використовуються як «лісова страховка» в умовах нестачі їжі. Але їх готують особливим способом (тривале вимочування для видалення гіркоти).
Летарія лисяча їстівна чи отруйна?
Який гіменофор у летарії лисячої?
Яка шапка у летарії лисячої?
Яка ніжка у летарії лисячої?
Джерела
- [1]Вікіпедія (українська)
- [2]Атлас грибів України, Зеров Д.К. (1979)
- [3]MycoBank Database
- [4]Index Fungorum
- [5]GBIF
- [6]iNaturalist Ukraine