Гігроцибе строкатаGliophorus psittacinus

Гігроцибе строката (Gliophorus psittacinus), у визначнику Зерової гігрофор строкатий, один із небагатьох справді зелених грибів Європи. Це невеликий гриб з дзвоникоподібною шапкою, вкритою товстим блискучим слизом. Молодий він яскраво-зелений, а з віком жовтіє, стає помаранчевим чи рожевуватим, тож в одній групі можна побачити гриби всіх цих кольорів одразу. За таку строкатість англійці звуть його «папужою восковою шапочкою».

Як упізнати гігроцибе строкату? Шапка 1,5–4 см, зрідка до 5 см, спершу дзвоникоподібна, згодом розпростерта з невисоким горбиком, по краю у вологу погоду з тонкими смужками. Весь гриб слизький: і шапка, і пластинки, і ніжка. Пластинки товсті, воскові, розставлені, біля ніжки зеленуваті, до краю жовті. Ніжка тонка, без кільця, жовта чи помаранчево-жовта, а вгорі зелена. Саме зелена верхівка ніжки зберігається навіть у старих пожовклих грибів і найкраще допомагає їх упізнати. Споровий порошок білий.

Де росте гігроцибе строката? На старих луках, пасовищах і галявинах, які давно не орали й не удобрювали, серед низької трави й моху, а також на лісових узліссях і в світлих лісах. В Україні її знаходили в Карпатах і на Прикарпатті, на Розточчі, Поділлі, Харківщині, Лівобережжі та в Кримських горах, з червня до жовтня. Знахідок поки мало, але, ймовірно, тому, що лучні гриби в нас мало хто шукає. До Червоної книги України вона не внесена.

Чи їстівна гігроцибе строката? Ні, це гриб не для кошика. Одні довідники називають її їстівною, але не вартою уваги, інші неїстівною: вона дрібна й дуже слизька. Описаних отруєнь нею нам не відомо. В одному німецькому досліді 1986 року в єдиному зразку знайшли сліди псилоцибіну, але це ніхто не підтвердив, і до галюциногенних грибів її не зараховують. Найкраще просто милуватися нею й лишити на місці.

З чим її можна сплутати? Гігроцибе конічна росте на тих самих луках, але вона більша, з конічною помаранчевою чи червоною шапкою без зеленого кольору, і від дотику та з віком чорніє. Строфарія синьо-зелена теж зеленувата й слизька, але має кільце, білі пластівці на шапці й темний, пурпурово-бурий споровий порошок. Міцена слизька має жовту слизьку ніжку, проте шапка в неї оливково-бура, а пластинки білі. Якщо гриб зеленкувато-жовтий, ніжка від дотику синіє, а пахне він мишами, це може бути отруйний ентолом, тож такі гриби краще не чіпати.

Гігроцибе строката потрібна живим луговим рослинам: її гіфи знаходили всередині коренів трав. Саме тому такі гриби зникають після оранки й добрив і не вирощуються в лабораторії. У Британії кожен вид гігроцибе на ділянці додає їй балів, і луки з дев'ятнадцятьма й більше видами можуть стати заповідними.