Їжовик строкатийSarcodon imbricatus

Їжовик строкатий (Sarcodon imbricatus), його ще називають їжовиком черепичастим, саркодоном черепичастим чи їжовиком лускатим, умовно їстівний. Молоді гриби після варіння цілком смачні, а старі гірчать і стають жорсткими. Сирим його не їдять: він може засмутити шлунок. Отруйних грибів, схожих на нього, довідники не називають, але в кошик легко потрапляють гіркі родичі, і одного такого гриба досить, щоб зіпсувати всю сковороду.

Упізнати його нескладно. Шапка бура, 5–15 см, у великих грибів буває й 25 см, і вся вкрита грубими темними лусками, що лежать колами, як черепиця на даху. Ближче до центру луски більші й стирчать догори. Під шапкою не пластинки й не губка, а густі крихкі шипики до 1,5 см: у молодих грибів сірувато-білі, згодом сіро-бурі. Відбиток спор бурий. Ніжка коротка, товста й світла, і, що найважливіше, без зеленої чи синьої плями в основі.

Один це вид чи два? Довгий час цією назвою звали два гриби. 1999 року мікологи порівняли їхню ДНК і показали, що гриб з-під ялини і гриб з-під сосни різні види. Ялиновий лишився Sarcodon imbricatus, а сосновий тепер Sarcodon squamosus, саркодон лускатий. У лісі їх розрізняє хіба дерево поруч: сосновий трохи дрібніший, луски в нього темніші й щільніше притиснуті. Їстівні обидва і готують їх однаково, тому ця картка про обидва. Якщо Ви знайшли такий гриб у поліському сосняку, найімовірніше, це саме сосновий вид.

Росте на землі, в моху й хвої, поодинці, купками по 3–5 або «відьминими колами». Любить бідні піщані ґрунти старих хвойних лісів. В Україні його знаходили на Поліссі (Житомирщина, Київщина, Рівненщина, Чернігівщина), на Сумщині й Черкащині, у Карпатах, на Луганщині та в Криму, але масовим його не назвеш. З'являється наприкінці серпня, найбільше його у вересні й жовтні, а поодинокі гриби трапляються до листопада. До Червоної книги України він не занесений: у чинному списку грибів саркодонів немає.

Як готувати їжовик строкатий? Беруть лише молоді гриби з пружною м'якоттю. Їх чистять від хвої, зрізають брудну основу ніжки, а в старших грибів зішкрібають шипики, бо вони кришаться. Потім гриби варять 8–10 хвилин і зливають воду, так іде гірчинка. Після цього їх смажать, солять чи маринують. Ще їжовик строкатий сушать і мелють на порошок: сухий він пахне сильно й пряно, тож у соус чи суп кладуть дрібку, як приправу.

З чим його можна сплутати. Найчастіше з гіркими родичами, як-от саркодон шорсткий (Hydnellum scabrosum). Вони зазвичай дрібніші, луски на шапці менші, а основа ніжки синювато-сіра, зеленувата чи чорнувата, і такого ж кольору м'якоть усередині неї. Тож розріжте ніжку біля самої землі: у їжовика строкатого вона білувата чи бурувата. Їжовик жовтуватий і їжовик червонувато-жовтий мають гладеньку кремову чи помаранчеву шапку без лусок і світлі шипики, обидва їстівні. Гіднел Пека молодим білий з червоними краплями, а старим бурий і корковий, із зонами на зрізі, і він неїстівний. Шишкогриб лускатий згори теж кудлатий, але під шапкою в нього трубочки, а не шипи.

Поліським грибникам варто знати ще одне. Їжовик строкатий добре накопичує радіоактивний цезій-137: у Древлянському заповіднику на Житомирщині в ньому знаходили до 464 тисяч беккерелів на кілограм сухої маси. Тож у забруднених районах Полісся його краще не збирати.