Псевдоїжовик драглистийPseudohydnum gelatinosum

Псевдоїжовик драглистий (Pseudohydnum gelatinosum) єдиний у Європі драглистий гриб із шипиками. Шапочка в нього напівпрозора, як желе, а знизу вкрита м'якими білими шипиками, наче в їжовика. Звідси й назва: у 1772 році Скополі описав його в роді їжовиків, бо тоді туди відносили всі гриби з шипами, а згодом його перенесли до окремого роду «несправжніх їжовиків». Німецькою його звуть «крижаним грибом» і «тремтливим зубом». Не плутайте з «льодяним грибом» з магазинів: так продають іншу, тропічну тремелу.

Як упізнати псевдоїжовик драглистий? Плодове тіло драглисте, язикоподібне, віялоподібне, ложкоподібне чи схоже на мушлю, прикріплене збоку на короткій бічній ніжці, зазвичай кілька сантиметрів завширшки. На горизонтальних поверхнях ніжка буває довшою й ближчою до центру, а іноді майже зникає. Верх спершу дрібно волосистий, потім майже гладенький, ледь зернистий чи замшевий. Колір дуже мінливий: напівпрозоро-білий, водянисто-сірий, сіро-бурий чи бурий, іноді сизуватий, буває навіть майже чорний. Спід вкритий густими м'якими напівпрозорими шипиками 1–4 мм, білими чи сіруватими, які продовжуються й на ніжку. М'якоть драглиста, м'яка, водяниста. Споровий порошок білий. Запах невиразний.

Де росте псевдоїжовик драглистий? На добре трухлявій деревині хвойних дерев: пнях, повалених стовбурах, колодах, найчастіше ялини, рідше сосни й ялиці, часто серед моху у вологих тінистих місцях. На листяній деревині трапляється дуже рідко. З'являється з кінця літа до пізньої осені, найчастіше у вересні й жовтні. В Україні його знаходять переважно в Карпатах і на заході, у хвойних і мішаних лісах, рідше на Поліссі. До Червоної книги не внесений.

Чи їстівний псевдоїжовик драглистий? Так, але цінності майже не має, бо смаку в нього майже немає. У Норвегії він є в офіційному списку їстівних грибів 2024 року, а в Болгарії й Росії його збирають. Українські довідники відносять його до 4-ї категорії, тобто до грибів із низькими харчовими якостями. Деякі довідники, переважно північноамериканські, пишуть, що його можна їсти навіть сирим, проте європейські фахівці цього не підтверджують, тож ми так не радимо. До того ж німецькі джерела попереджають про можливе зараження яйцями лисячого ціп'яка з лісової підстилки. Отруєнь ним ми не знайшли.

З чим його можна сплутати? Їжовики, жовтуватий і білий, теж мають шипики знизу, але вони щільні, м'ясисті, непрозорі, з центральною ніжкою й ростуть на ґрунті, а не на деревині. Геріцій коралоподібний теж білий і шипуватий, але м'ясистий, а не драглистий, значно більший і росте переважно на листяній деревині. Аурискальпій звичайний має маленьку суху волохату буру шапочку з бічною ніжкою й росте на шишках сосни. Гуепінія гельвеловидна теж драглиста, але рожево-помаранчева, з гладеньким спідом. Молоді псевдоїжовики, поки шипики ще не виросли, можна сплутати з білими драглистими ексидіями.