Трутовик дібровнийPseudoinonotus dryadeus

Трутовик дібровний (Pseudoinonotus dryadeus, раніше Inonotus dryadeus) великий трутовик, який сидить біля самого підніжжя старого дуба або на його коренях. Найкраще його видно влітку: молоді плодові тіла вкриваються краплями бурштинової рідини, наче рідкий мед стікає по засахареному. Це гутація, тобто вода, яку видавлює гриб, що швидко росте. Назва dryadeus походить від дріад, німф дубів з грецьких міфів, а «дібровний» означає «з діброви». У літературі його також називають псевдоінонотом дібровним.

Як упізнати трутовик дібровний? Це товста подушка чи брила без ніжки, зазвичай 10–30 см завширшки, до 40 см, і 5–15 см завтовшки, часто кілька ярусів разом. Молодий гриб кремовий, вохристий чи жовтуватий, дрібно оксамитовий, з товстим заокругленим краєм. З віком він стає іржаво-бурим, горбкуватим, з ямками там, де висохли краплі, а наостанок майже чорним і потрісканим. Знизу дрібні пори, 4–6 на міліметр, кремово-жовті, потім вохристі й бурі. М'якоть жовто-бура чи іржава, у молодого гриба м'яка й волокниста, потім коркова. Споровий порошок блідий, білуватий чи жовтуватий. Старі гриби неприємно пахнуть.

Де росте трутовик дібровний? Майже завжди на дубі, зрідка на буку, березі, вільсі чи каштані, і саме біля основи стовбура, на кореневій шийці або на коренях, іноді трохи віддалік від стовбура. Свіжі плодові тіла з'являються з червня до жовтня, найчастіше з липня по вересень, а старі почорнілі можуть триматися ще кілька місяців. В Україні його знаходять рідко: є записи з Харківщини, Святих Гір, Криму, Закарпаття, а в літературі ще з Полісся, Розточчя, Прикарпаття й Тернопільщини. До Червоної книги України він не внесений.

Чи їстівний трутовик дібровний? Ні: він жорсткий, гіркий, а старий ще й неприємно пахне. Отруєнь ним ми не знайшли, але його просто не їдять. Екстракти гриба перевіряли лише в лабораторії, і доказів, що він від чогось лікує, немає.

Що він означає для дерева? Це паразит, який спричиняє білу гниль коренів і основи стовбура. Гниль ховається в коренях і зовні її майже не видно, тож дерево може роками виглядати здоровим або повільно слабшати. Цікаво, що гниль часто вигризає серцевину, а бокові корені лишаються міцними, і дерево стоїть на них, як на ходулях. Тому знахідка на дубі біля будинку чи доріжки не означає, що дуб неодмінно впаде, але варто попросити фахівця з догляду за деревами оцінити його стан.

З чим його можна сплутати? Печіночниця звичайна теж росте низько на дубі, але вона червона, схожа на язик чи шматок печінки, і на розрізі виділяє червоний сік. Трутовик сірчано-жовтий утворює яскраві жовто-помаранчеві тонкі яруси й зазвичай сидить вище на стовбурі. Мерипілус гігантський і грифола кучерява теж ростуть біля основи дубів, але складаються з багатьох тонких шапок, а не з однієї товстої подушки. Трутовик плоский твердий, дерев'янистий і вкритий бурим споровим пилом. Поза каталогом найчастіше плутають із трутовиком щетинистим (Inonotus hispidus): він теж «плаче», але має волохату іржаво-помаранчеву поверхню й росте вище на стовбурі, переважно на ясені та яблуні. Важливо не плутати назви: «дубовий трутовик» в українській лісовій літературі це інший гриб, Inocutis dryophila.