Лакримарія багатослізнаLacrymaria lacrymabunda

Лакримарія багатослізна (Lacrymaria lacrymabunda), яку ще називають плакучою вдовою, бурий гриб галявин, узбіч і парків. Назва походить від латинського lacryma, «сльоза»: у вологу погоду на краях пластинок виступають краплинки рідини, вони чорніють від спор і, висихаючи, лишають темні цятки. Шапка вкрита радіальними волоконцями, по краю звисає пошарпана бахрома покривала, а споровий порошок чорний. У довідниках трапляється також як лакримарія бархатиста чи псатирела бархатиста.

Як упізнати лакримарію багатослізну? Шапка 3–10 см, зрідка до 12 см, спершу дзвоникова чи напівкуляста з підгорнутим краєм, потім опукла чи майже пласка, зазвичай із низьким широким горбком. Вона суха, густо волокниста чи повстиста, рудувато-, вохристо- чи жовто-бура, у центрі темніша. По краю висять світлі пошарпані клапті покривала, часто зачорнені спорами. Пластинки прирослі, густі, спершу блідо-жовто-бурі, потім темно-бурі, плямисті й майже чорні, з білим краєм. У молодих грибів пластинки прикриває павутинисте покривало. Ніжка 5–12 см заввишки й 0,5–1,5 см завтовшки, світла вгорі, донизу буріша, волокниста, порожниста й ламка. Біля верху від покривала лишається кільцева зона, яка чорніє від спор. Споровий порошок чорний чи чорно-бурий.

Де росте лакримарія багатослізна? На ґрунті в траві: на галявинах і узліссях, у парках і садах, на узбіччях і біля стежок, часто біля мертвих дерев, коріння чи старих кострищ, а ще на цвинтарях біля надгробків. Росте поодинці, групами чи невеликими пучками з липня по жовтень, іноді з червня й до листопада. В Україні її знаходили від Карпат і Полісся до Лісостепу, Харківщини й Криму, але трапляється вона нечасто. До Червоної книги України не внесена.

Чи їстівна лакримарія багатослізна? Ми вважаємо її неїстівною. Джерела розходяться: одні довідники називають її їстівною, в Україні її відносили до умовно їстівних 4-ї категорії, інші пишуть, що вона гірка, а деякі люди після неї мали розлад шлунка. На сковорідці вона ще й швидко перетворюється на чорну кашу. Даних, що вона містить псилоцибін, ми не знайшли, і в списках псилоцибінових грибів її немає. Головна небезпека інша: на неї схожі смертельно отруйні бурі гриби.

З чим її можна сплутати? Найнебезпечніше сплутати її з павутинниками, павутинником красивішим і павутинником помаранчево-червоним отруйним. У них теж руда волокниста шапка з горбком і павутинисте покривало, але пластинки й споровий порошок іржаво-руді, ніколи не чорні, і чорними краплями їхні пластинки не «плачуть». Їхня отрута вражає нирки, а перші ознаки з'являються лише через 2–3 дні, а то й через два тижні. Галерина облямована має бурий порошок і росте на деревині, зокрема похованій під газоном, і містить ті самі отрути, що бліда поганка, перші симптоми яких зазвичай з'являються через 6–24 години, а потім настає оманливе покращення. Іноцибе Патуйяра й інші волоконниці мають глинисто-бурий порошок, без бахроми покривала й без крапель. Гебелома клейка теж «плаче» краплями на пластинках, тож краплі ще не доказ, але шапка в неї гладенька, світла, липка, а порошок рудувато-бурий. Тому головна перевірка тут відбиток спор (робіть його зі зрілої шапки): у лакримарії він чорний. Якщо хтось з'їв невідомий бурий гриб, одразу телефонуйте 103, навіть якщо людина почувається добре, і збережіть залишки гриба. Безпечніші двійники: панеолус метеликовий менший, з дзвониковою гладенькою шапкою, на гною, а печериця лугова біла, з рожевими, потім шоколадними пластинками.